Розділ 14

Від пательні доноситься підозрілий тріск, а кухню заповнює аромат згорілого.

— Здається, цей десерт зараз подасть сигнал пожежної тривоги, — я вириваюся із солодких обіймів Арсена.

Він бере лопатку, спритно перекидаючи на пательні те, що ще кілька хвилин тому мало бути нашою вечерею. Кухню заповнює сизий дим, вентиляція не справляється, і я поспіхом відчиняю вікно, впускаючи прохолодне вечірнє повітря.

— Ну що, Арсене, твій план закохати мене через шлунок зазнав фіаско?

Чоловік викладає на тарілку три вцілілі, але підозріло чорні сирники, та ставить на пательню інші. 

— Мій план працює ідеально, ти ж досі тут. 

Мию руки та прибираю погром, який залишився після нашого готування. Друга партія сирників виходить значно кращою, ніж перша. Ми сідаємо за невеликий столик біля вікна. Арсен ставить переді мною згущене молоко та чашку чаю.

— Спробуй, — він підсуває мені виделку. — Ті, що згоріли, мають особливий копчений шарм. 

Я обережно відділяю шматочок, та кладу до рота.  Смак ванілі, сиру та легка гіркота карамелізованого цукру розливаються язиком. Цей смак настільки знайомий, що в голові знову починає пульсувати  біль.

— Смачно, — виголошую свій вердикт, — Навіть копчений шарм їх не зіпсував.

Арсен спостерігає за мною, підперши підборіддя рукою. В його очах стільки ніжності, що вона огортає мене теплою ковдрою.

— Ти завжди так робиш, — раптом каже він. — Спершу кусаєш, потім заплющуєш очі на три секунди, оцінюючи смак.

Я завмираю з виделкою в руці.

 — Ти дуже спостережливий. Невже пам’ятаєш такі дрібниці?

— Я пам’ятаю, як ти дихаєш у сні, як супишся, коли кава занадто міцна, як твої пальці барабанять по столу, коли ти нервуєш, — він простягає руку через стіл і накриває мою долоню. Його великий палець повільно погладжує мою шкіру, і від  цього утворюють іскри всередині. Моє серце калатає так, що, здається, його чутно в сусідній кімнаті. 

— Мені шкода, що я все це забула, — мій голос здригається. — Це несправедливо щодо тебе.

— Несправедливо, це якщо ми не спробуємо знову, а розбіжимося через ревнощі, недовіру, страх чи сотень інших причин. Тобі не обов’язково пам’ятати кожен день, щоб відчувати цей момент.

Терпіння Арсена, про яке він нещодавно говорив, згорає і він тягнеться до мене через стіл та цілує мої вуста. Владно, міцно, жадібно так, ніби я вже належу тільки йому. По тілу проноситься розпечена лава, кожен міліметр моєї шкіри відгукується на його близькість. Він піднімається, обходить стіл, та змушує мене піднятися. Впивається губами у мої вуста, а його долоні вимогливо притискають мене до грудей чоловіка. Жар тіла Арсена настільки сильний, що мені здається, ми зараз спалахнемо обоє.

—  Не потрібно мене пам’ятати, щоб кохати. Кохай мене без пам’яті, —  він шепоче мені в шию, залишаючи там вологий, гарячий слід. 

Його зуби ледь прикушують мою шкіру, і я вигинаюся, вчепившись пальцями в його міцні плечі. У голові паморочиться, серце калатає десь у горлі, а пальці на ногах стискаються від насолоди. Я майже готова піддатися, розчинитися в ньому, але коли його рука лягає на гудзик моїх джинсів, у мене всередині щось обривається. 

Наче холодна голка прошиває серце, а перед очима спалахує постать незнайомця з розмитим обличчям,  у весільному костюмі з бутоньєркою на грудях. Я стою у весільній сукні та стискаю букет. Чоловік простягає мені руку:

— Годі ревіти, Єво, — його голос звучить низько, зневажливо. — Ти забудеш про свого пройдисвіта. Він був з тобою тільки через гроші твого батька. Ти станеш моєю дружиною, і я навчу тебе слухняності.

У його темних очах немає кохання, тільки тріумф мисливця. Я повільно, наче в трансі, вкладаю свою долоню в його гарячу руку.

— Добре, — по моїй щоці котиться сльоза. — Роби, що хочеш, тільки не вбивай його.

Спалах припиняється і я повертаюся до реальності. Важко вдихаю повітря та злегка відштовхую Арсена. Він завмирає. Його зіниці розширені настільки, що очі здаються чорними обсидіанами. 

— Що сталося? — його голос звучить так, ніби він щойно вирвався з полум’я.

— Я не можу так, — прикушую губу та вирішую змовчати про спогад.

Турбує, про якого пройдисвіта говорив Арсен у день нашого весілля. А може нареченим був зовсім не Арсен, а інший чоловік? Але татуйовані обручки свідчать, що він каже правду. Мої руки тремтять, я гарячково поправляю одяг. 

— Це занадто. Я не можу впасти в твоє ліжко, бо так хоче моє тіло.

— Твоє тіло знає мене. Проте мені не потрібне лише ліжко без твого кохання. Я терплячий, Єво. Залишайся зі мною, не їдь сьогодні нікуди. Якщо хочеш, то спатимеш в іншій кімнаті, я не порушу твій спокій.

— Мені треба до ванни, — зриваюся з місця та вибігаю на коридор.