Розділ 6

Його голос огортає мене, наче тепла хвиля. Я знаю, що маю відсторонитися, адже він для мене все ще майже незнайомець, але тіло зраджує. Відчуваю незрозуміле тяжіння, яке неможливо пояснити логікою.

— Але я не знаю, хто я. Не пам’ятаю якою я була і можливо від мене колишньої вже нічого не залишилося. 

— Ти — це ти, — він повільно нахиляється до мене та застигає на відстані поцілунку. — Твоя душа не змінилася. Ти так само закушуєш губу, коли нервуєш, так само зіщулюєшся, коли щось підозрюєш.

— Арсене, ми ж домовилися,  — мій голос зривається на шепіт. — Жодних дотиків.

— Я пам'ятаю, — він схиляється до мого обличчя так близько, що я відчуваю жар його шкіри. — Але я не можу перестати дихати тобою. Півроку я засинав з думкою, що більше ніколи не побачу, як ти дивишся на мене.

Він не цілує мене, хоча я бачу, як його погляд опускається до моїх губ. Арсен притискається своїм чолом до мого. Я ледь стримуюся, щоб не потягнутися йому назустріч. Він ніжно проводить пальцем по моїй щоці, викликаючи тремтіння у тілі:

— Дозволь мені хоча б цю ніч бути поруч, — в його очах застигає благання. — Не проганяй мене.

Чітко усвідомлюю, що я боюся не його, а себе. Боюся, що я можу не стриматися, піддатися цьому незрозумілому тяжінню й накинутися на нього з поцілунками. З кожною секундою я вірю йому все більше. Вірю, що ми одружені, жили разом, а найголовніше, що зараз він мій. Я хитаю головою:

— Це все надто швидко. Я знаю тебе лише декілька годин. Мені потрібний час і тобі краще піти.

Він розчаровано видихає та відсторонюється. Мені стає мало цього чоловіка. Хочеться знову його торкатися і моє тіло реагує на нього надто бурхливо. Арсен підводиться:

— Ми зустрінемося завтра? Я можу показати квартиру, в якій ми жили. 

— Так, це було б непогано. Може я щось пригадаю, — підводжуся на ноги. 

— Тоді, до завтра? — питає, наче я можу відповісти інакше.

— До завтра, — погоджуюся.

— Тоді я піду. Добраніч, — всупереч своїм  словам, чоловік не рухається.

— Я тебе проведу, — перша виходжу на коридор.

Позаду чую його кроки. Він взувається та зупиняється біля дверей. Ми дивимося одне на одного, я намагаюся запам'ятати кожну рису його обличчя. Від нього віє особливим шармом та магнетизмом. Я дивлюся на його звабливі вуста та відчуваю млість у животі.

— За що ти мене покохав?

— Для кохання не потрібно причин. Я кохаю тебе за те, що ти є, — він нахиляється до мене та попри мою заборону, полонить мене у своїх міцних обіймах. 

Ніс уловлює його аромат, який здається знайомим. Арсен обпалює щоку поцілунком і я нерухомо застигаю. Ледь відкриваю вуста та очікую на продовження. Проте чоловік відхиляється, й ніби тікаючи від своїх бажань, мовчки зникає за дверима. Я розчаровано хникаю та сповзаю по стіні. Сідаючи на підлогу, ховаю обличчя у долонях. Намагаюся пригадати Арсена, проте замість спогадів, у моїй пам'яті біла пляма.

Вранці отримую повідомлення від Арсена. Він бажає мені гарного ранку, цікавиться моїм станом і ми домовляємося про зустріч. Після зміни я поїду з ним до квартири, в якій ми жили раніше. Сподіваюся це допоможе мені хоч щось пригадати.

Приїжджаю на роботу і біля ресторану бачу Ігоря. Він стоїть поруч зі своїм авто у темних окулярах, проте навіть вони не можуть приховати синяк під оком. 

— Спізнюєшся на роботу, — звучить з його вуст замість привітання. — Раніше ти була пунктуальнішою.

— Я не знала, що ти тепер працюєш моїм таймером, — намагаюся пройти повз, але Ігор перегороджує шлях, виставляючи руку.

— Віро, зупинись. Нам треба поговорити як дорослим людям. Ти не повинна була бачити все те.

— Що саме? Вашу бійку? — зупиняюся та підвищую голос. — До речі, я Єва.

— Я мусив вказати тому вискочці на його місце. Він  нахабно називає тебе своєю, а ти мовчиш і навіть не заперечуєш.

— А якщо так і є? Ми ж припускали, що я заміжня, — нервово кручу обручку на пальці.

— Була, але тепер ти зустрічаєшся зі мною. Знаєш, що зробила б жінка впевнена у своїх почуттях? — він замовкає і наче чекає від мене відповіді. Я мовчу і слухаю далі. — Вона б відновила документи та подала на розлучення. А що робиш ти? Ставиш наші стосунки на паузу, ніби ці пів року для тебе нічого не означають.

Ігор влучає у ціль. Я справді заплуталася і не знаю, що відчуваю до нього крім вдячності. Ігор супить брови:

— Хіба я мало для тебе зробив? Я витягнув тебе з того пекла, дав роботу, житло, оточив турботою. Ми ж планували майбутнє, а тепер цього не буде, бо з`явився якийсь Завадовський?

Подарунок для найперших читачів, промокод на книгу Анжеліки Вереск "Звір, якому належу" nrUA7Tf4.    Хто перший активує, той і читатиме.