Розділ 2

Ігор блідне, букет з його рук падає на стіл. 

— Можливо у минулому, але тепер Віра моя дівчина. Ми зустрічаємося.

Очі Арсена спалахують гнівом, він сильніше притискає мене до себе, ніби боїться, що я кудись втечу. Завадовський підвищує голос:

— Вона не Віра, а Єва і ти нічогісінько про неї не знаєш. 

— Нам усім потрібно заспокоїтися. Сядемо за стіл? — пропоную перемир’я, поки ці двоє не перекусили горлянки одне одному. 

Арсен дивиться загрозливо, з викликом, наче у будь-яку мить готується напасти. Він кривиться, але зрештою опускається на стілець. Ігор, наче навмисно, тягнеться до мене та демонстративно цілує у щічку:

— Маєш втомлений вигляд. Ти пила таблетки? — Ігор говорить так, наче хоче наголосити, що знає про мене таке, чого Арсену невідомо. 

— Пила, — винувато опускаю голову. — Я просто схвильована усіма цими подіями.

Ми розміщуємося за столом. Я сідаю між чоловіками і кожною клітинкою тіла відчуваю ревнощі у повітрі. Ігор діловито переплітає пальці та клади руки на стіл:

— Отже, ти стверджуєш, що її чоловік. Покажеш документи?

— У мене немає її документів. Свідоцтво про смерть у її батьків і навряд чи воно зараз актуальне, — Арсен говорить впевнено та суворо. Ігор не припиняє допит:

— Весільні фото?

— З собою немає. Все на флешці, проте фото не доказ. Їх можна легко підробити. Хіба що… — Арсен на мить застигає та витягує з кишені телефон. — Є декілька спільних фото.

Він тицяє в екран та показує фотографії. Я там явно молодша, усміхнена, цілую його у щічку. На наступному фото я сама, з розтріпаним каштановим волоссям, стою біля вікна загорнута лише у білу ковдру. Арсен дивиться на фото з ніжністю в очах:

— Це я фотографував. Тоді твої батьки поїхали закордон і ти вперше прокинулася у моєму ліжку.

Від таких пікантних подробиць, у мене спалахують щоки. Ігор напружується, але продовжує дивитися наступні фото. На них я сяю, посміхаюся, та тулюся до Арсена. Він ховає телефон до кишені, а я по-новому дивлюся на чоловіка. Свого чоловіка! Він неймовірно вродливий, а його вуста здаються надто привабливими. Ігор супиться:

— Це нічого не означає. Нехай колись ти і був одруженим з Вір… — він поспішно виправляється, — з Євою, але тепер я з нею зустрічаюся.

— Ігор мій лікар, — втручаюся у розмову, поки не стало ще гірше. — Він лікував мене після аварії і ми зблизилися. Ігор мене підтримував, допомогав, влаштував на цю роботу, виняйняв для мене житло і зрештою ми почали зустрічатися. Я підозрювала, що можу бути заміжньою, адже обручка не просто так прикрашала мою руку, тому ми не форсували наші стосунки з Ігорем.

— Ти варта, щоб чекати, —   Ігор переплітає наші пальці.

— Руки забрав, — голос Арсена звучить як низьке попереджувальне ричання. — Якщо вони тобі ще потрібні, щоб виписувати рецепти. Тепер ти знаєш, що Єва заміжня. Чого розпускати клешні до заміжньої жінки?

Ігор не відпускає моєї руки, навпаки всім виглядом показує, що не боїться погроз Завадовського. 

— Це було у минулому житті. Тепер вона моя.

Арсен стискає руку в кулак я висмикую пальці з долоні Ігоря:

— Припиніть обоє! Я зараз нічия і не зустрічатимуся з жодним з вас. Мені потрібно поставити життя на паузу, поки я з усім цим не розберуся. Ігоре, мені необхідне все твоє терпіння. Арсен єдиний, хто може дати відповіді на мої питання, і можливо він допоможе мені пригадати. Я не відмовляюся від тебе, але прошу дати мені час, — розвертаюся до Завадовського. — Арсене, я не пам’ятаю тебе. Для мене ти чужа людина, і я буду дуже вдячна, якщо ти допоможеш мені пригадати.

— Я зроблю все, щоб ти мене згадала. Якщо цього не станеться, то я завоюю тебе знову. Одного разу ти мене покохала, і покохаєш знову.

— А може вона вже кохає мене? — Ігор супить брови, а мене кидає в жар.

Я жодного разу не зізнавалася йому у коханні й не впевнена, чи кохаю. Безперечно він мені подобається, і я йому вдячна, але навряд чи це можна назвати коханням. Арсен підвищує голос і нагадує розлюченого звіра:

— То розкохає. Вона моя, моя! І я не збираюся її з кимось ділити.

— Повторюю, я нічия, — застережливо виставляю долоню. — Я не зустрічатимуся з жодним з вас, поки не пригадаю. Якщо ти розкажеш мені про мене, то я буду вдячна, але між нами нічого не буде. Ні дотиків, ні обіймів, ні поцілунків, — з кожним моїм словом обличчя Арсена вкривається смутком. Зрештою, він важко видихає:

— Добре, я згодний на все, щоб хоч трохи побути з тобою навіть на відстані. Я розповім тобі все, що ти хочеш знати.

— А де гарантія, що ти не брехатимеш? — Ігор супить брови. — Пам’ять Єви зараз стерильна і їй можна наговорити все, що завгодно.

— Мені не потрібно їй брехати і я зацікавлений у тому, щоб вона все пригадала, на відміну від тебе, — Арсен підозріло зіщулює очі. — Я вимагаю показати мені історію хвороби Єви, всі призначення та лікування. Чому вона досі нічого не пригадала? Можливо твоє лікування орієнтоване якраз на те, щоб до Єви не повернулася пам’ять. Не дарма ж поліція не знайшла жодних відомостей про Єву, правда ж?