Пролог

— Єво? — незнайомець повторює моє ім’я. Його голос наповнений невірою і болем. — Ти жива? — кидає погляд, наповнений ненавистю, на Арсена. Його руки стискаються у кулаки:

— Ти що, інсценувала свою смерть та втекла з цим пройдисвітом?

Я не можу зрозуміти, про що мова і хто цей чоловік. Моя пам’ять вперто мовчить, а рука Арсена на моїх пальцях миттєво кам’яніє. Незнайомець робить крок до нас, а я суплю брови, намагаючись щось пригадати:

— Ми знайомі? У мене амнезія, і я майже нічого не пам’ятаю.

— Гарна спроба, — чоловік сміється і, здається, зовсім не вірить у мої слова. — Як ти могла так вчинити зі мною? Я попереджав тебе про наслідки. Ти ж знала, що я знайду тебе будь-де.

— Я справді не розумію, про що мова. Хто ви? — мій голос тремтить, а в грудях розростається холодна грудка паніки.

— Хто я? — він перепитує так, ніби це найсмішніший жарт у його житті. — Я Костянтин, твій чоловік, Єво, і досить розігрувати цей спектакль. Отже, ти інсценувала аварію, змусила мене оплакувати порожню труну, а тепер сидиш тут з цим... — він тицяє тремтячим пальцем у бік Арсена, — з пройдисвітом, який тобі зрадив?

Слово «чоловік» лунає гучним дзвоном у моїх вухах. Переводжу погляд на Арсена. Він зовсім не здивований. Я не розумію, чому він не заперечує. В його очах приреченість, а у моїх грудях розгорається полум'я.

— Арсене, про що говорить цей чоловік?

Коханий мовчить і навіть не рухається. Його рука продовжує стискати мою долоню. Костянтин підозріло зіщулює очі:

— Чекай, ти й справді нічого не пам’ятаєш? — я хитаю головою. Він проводить рукою вниз по своєму короткому волоссю. — Оце так пощастило! — невідомо чому радіє чоловік. — Що наплів тобі цей пройдисвіт?

У голові починає паморочитися. Пройдисвіт. Це слово виринає з мого спогаду. Я чула його у тому білому мареві, де я стояла у весільній сукні. Це все здається жахіттям. Хочеться прокинутися та полегшено зітхнути, проте нічого не відбувається. Мої очі наливаються сльозами відчаю. Я дивлюся на Арсена, благаючи його заперечити, розсміятися, пояснити, але він мовчить. Його щелепи щільно стиснуті. Я невпевнено зізнаюся:

— Арсен сказав, що ми одружені.

— Ну, Завадовський, не чекав від тебе такого. Звісно, я знав, що ти пройдисвіт, але ж не настільки. — Костянтин тягнеться до кишені та дістає звідти телефон. — Вір фактам, люба, — він простягає мені телефон і показує фото. На ньому я у весільній сукні, а Костянтин обіймає мене. — Це було майже півтора року тому. А ось, — він дістає з кишені паспорт-книжечку та демонструє штамп на сторінці, — доказ, що ти моя дружина.Завадовський може похвалитися подібним?

З недовірою дивлюся на фото, на документи, на незнайомця, котрий називається моїм чоловіком. У голові паморочиться, земля йде з-під ніг. Забираю долоню з руки Арсена та тягнуся до склянки. Жадібними ковтками п’ю воду та намагаюся розвіяти туман, котрий згустився у моїй голові. Погляд Арсена в цей момент стає таким темним, що мені здається, я падаю в прірву.

Костянтин ховає паспорт, сідає за наш стіл. У його очах стільки ніжності, що мені стає важко дихати.

— Єво, сонечко, ти не впізнаєш мене? Це я, Костя. Твій чоловік. Мені сказали, що ти загинула, — наче щось усвідомивши, він переводить погляд на Арсена. — Зізнавайся, Арсене, це ти інсценував її смерть? Викрав, забив голову солодкими казочками чи що ще ти зробив?

У голові паморочиться сильніше. Весь блиск ресторану розмивається в одну яскраву пляму. Коханий не міг мені брехати. Його дотики, поцілунки, слова зізнання були справжніми. Не витримую та ховаю обличчя в долоні:

— Арсене, чому ти мовчиш? 

— Я сподівався, що ти все згадаєш перш, ніж вони тебе знайдуть, — починає він, і у мене всередині все покривається кригою. Я вірила йому, закохалася, як дурепа, і була переконана, що ми одружені.

До нас підходить дівчина з чорним волоссям, зібраним у високий хвіст. Вона кладе свою руку на плече Костянтина:

— Коханий, ти не познайомиш мене з… — вона обриває себе на пів слові. Здивовано дивиться на мене, її обличчя блідне. — Єво, ти жива?

Дорогі читачі! Рада бачити вас на сторінках новинки! Додавайте книгу до бібліотеки, щоб не пропустити продовження. Буду вдячна, якщо натиснете на сердечко біля книги. Ви - моє натхнення!

Ваша, Аврелька!