Глава 27. Найгарніша модель

Майя з Мартіном повернулися до Мадриду на наступний день. Дівчина вирішила запросити його до себе додому, щоб віддячити за Синдикат, який він створив для неї. Мартін був приємно вражений її відкритістю.
-    Я хочу запросити тебе до себе – сказала Майя і зупинила авто біля кафе – але спочатку каву.
-    Добре – він посміхнувся і вийшов з авто, - але ж я не можу просто прийти до тебе без нічого. Щоб ти хотіла на вечерю? Я все приготую.
-    Вечерю? Може морепродукти? – сказала з посмішкою Майя.
-    Ок. Тоді ти по каву а я зайду по продукти.
    Дівчина зайшла у знайоме кафе, так як кожного ранку брала тут каву перед роботою. 
-    Доброго дня – Майя посміхнулася знайомій дівчині за касою – дві кави будь ласка.
-    Доброго дня. Так звичайно. Я вас не бачила кілька днів.
-    Я відпочивала трохи.
    І лише зараз Майя зрозуміла, що вона дійсно відпочивала всі ці дні. Поруч з Гарсія вона забула про все. І навіть про роботу. Це було вперше за три роки.
-    Дякую – Майя взяла каву і вийшла до авто. Мартін як раз повертався вже з покупками.
-    Каву? – спитала вона у чоловіка.
-    Можна. Ти про щось думаєш? – він помітив, що вона про щось думає.
-    Я лише зараз зрозуміла, що всі ці дні відпочивала. Поруч з тобою. Завдяки тобі – вона обійняла Мартіна.
-    Ти заслуговуєш на відпочинок. Поїхали до тебе. Тим паче, - Мартін посміхнувся – я авто залишив і не знаю куди ти мене повезеш далі.
-    Я покажу тобі свою ціль. Мій будинок – Майя сіла за кермо – був моєю першою великою покупкою. Так, - дівчина важко видихнула – трохи було у кредит. Але я впоралася. 
-    Ти велика молодець Майя Лоренс. Твої батьки мабуть пишаються тобою? – Мартін з кожним днем все більше відчував, що недарма обрав саме її.
-    Так. Моя мама хоч і засмучена через мій темп життя, але підтримує мене. А тато – дівчина посміхнулася – любить як принцесу.
    Мартін слухав уважно дівчину, як йому зателефонували і повідомили, що його авто доставленого до нього додому. Майя зупинилася біля воріт. Її посмішка передавала спокій, який дівчина відчувала у себе вдома.
-    Ми вдома – сказала з посмішкою Майя під’їхавши до будинку.
-    Гарний – Мартін підмітив смак дівчини.
-    Дякую. – Майя відчинила двері. – Заходьте містере Гарсія.
    Мартін посміхнувся. В своєму будинку дівчина наче ожила. Вона скинула підбори, поставила валізу і узяла Гарсія за руку.
-    Я тобі все покажу. Тут – вона зайшли до невеличкої зали – моя вітальня. З дитинства хотіла камін у вітальні. А там – вона підняла руку показала у ліво – моя кухня.
-    Тоді може туди і продукти занесемо? – спитав Марк і підняв руку з пакетом з супермаркету.
-    Точно – Майя і забула, що він його не поставив – я захопилася.
-    Ти – Мартін обхопив її талію однією рукою – просто неймовірна коли вдома.
-    Я люблю цей будинок. Тут я інколи їм, - вона показала на острівець посеред кухні – а там, - вона кивнула у бік їдальні – я ще жодного разу не вечеряла. 
    Мартін розглядав кухню. Гарна, сучасна, але чогось не вистачало. Він дістав з пакету букет жовтих тюльпанів.
-    Тут – він показав на стіл – їх не вистачає – і дав квіті дівчині.
-    Дякую – Майя поцілувала його та почала діставати вазу. – Ти перший хто дарує мені квіти не по роботі.
-    Я – Мартін обійняв її і почав гладити волосся – щасливий бути в усьому для тебе першим.
    Майя посміхнулася. На мить їй здалося, що саме Мартіна не вистачало в її будинку. Поруч з нею. 
-    Пішли покажу далі. 
    Вони піднялися на другий поверх. Там були її спальня, гостьова та кабінет. Майя спочатку вирішила показати кабінет. Там вона проводила більшу частину свого вільного часу. 
-    Це – вона відкрила двері  - мій кабінет. Проходь.
-    Майя – Гарсія зупинився біля столу і побачив манекен з білою сукнею – це твоя сукня? 
    Дівчина встала поруч з манекеном і почала розглядати свою роботу. Сукня – яку вона намалювала в дитинстві і напротязі трьох років відтворила її, тепер їй здавалася зовсім іншою ніж колись.
-    Так. Мені було років сім – вона сіла за стіл і показала Мартіну ескіз – я дивилася як мама створює сукні для наречених. Тоді і намалювала цю.
-    Вона неймовірна. Ти її міряла? – Мартіну було дуже цікаво побачити кохану у такій сукні.
-    Ні. Жодної примірки … 
-    Але чому? Я коли створював сукню для тебе, - Гарсія почав згадувати – то постійно уявляв як ти її  вдягнеш. У тебе дуже гарна сукня вийшла. – Він підійшов до неї і сів на край столу – Одягни її для мене.
-    Зараз? – дівчина була трохи здивована, адже вона ще не все показала йому а він хоче побачити її у сукні.
-    Мила що з тобою? – чоловік бачив, що вона трохи невпевнена.
-    Не знаю. Я її намалювала майже 17 років тому. Шила її три роки. Найчастіше вночі, так як працювала багато. А зараз – вона підвелася і обійняла Мартіна – після твоєї сукні… думаю моя не така гарна.
-    Дурненька. Твоя робота неймовірна. Вдягни її будь ласка.
    Майя кивнула. Вона зняла сукню з манекену та пішла у свою кімнату. Мартін тим часом розглядав її малюнки, записки коротенькі на папірцях і помітив малюнок  лілії. Вона була не біла, а рожева. І тут він підловив себе на думці, що саме вподобань у квітах Майї він не знає. 
-    Ти все ще загадка для мене – він посміхнувся сам собі і поклав малюнок на стіл, як Майя зайшла у кабінет.
    Босоніж та у легенькій сукні, вона нагадувала казкову фею. Вона покрутила перед ним. Мартін не міг відвести погляд від її посмішки. Майя Лоренс була не просто гарна дівчина. Вона – жінка якою захоплюються. Сильна, впевнена. Краса у її випадку була додатком до її характеру, харизми та пристрасті.
-    Ти дуже – він підійшов до неї та пристрасно поцілував – гарна. Майя Лоренс – його голос був хриплим, наче йому не вистачало повітря – я тебе кохаю.
    Майя посміхнулася. Вона відчувала – він говорить те, що відчуває. Для неї. Дівчинки яка 5 днів тому, була ще проти відносин, боялася чоловіків та була цнотлива. Гарсія став провідником у світ пристрасті, бажання та кохання. Вона обвила руками його шию і віддала почуттям. Кожен поцілунок – як окремий вид насолоди. 
-    Ти найгарніша модель, - він посміхнувся і підхопив її на руки – яку можливо уявити.
-    Хочеш – вона поцілувала його у щоку – зняти її з мене?
    Це було не запитання. Це був виклик! Який Мартін прийняв з великим задоволенням. Він посміхнувся і направився до її спальні. Майя у його руках відчувала себе дуже бажаною…