Глава 11. Занадто інтимне

    Майя йшла за Марком. Він відчинив двері і краєм ока побачив її за собою.
-    Ти так швидко доїла? – спитав він посміхаючись.
-    Так. То що зараз буде? – їй було цікаво, як він буде втілювати її бажання.
-    Заходь – Мартін впустив її у залу першу.
    Багато світла, квітів, мольберт та диван з пледом. 
-    Це що за краса така? – спитала дівчина.
-    Це все для тебе. Проходь на диван, можеш вкутатися у плед і просто дивись на мене – Мартіна голос був рівним, але дуже спокусливим.
-    Кава? – Майя побачила каву біля дивану.
-    Так – Мартін посміхнувся – знав що не доп’єш свою, тому одразу замовив.
-    Тут наче у квітковому магазині – її очі роздивлялися все навкруги так  уважно.
-    Усі ці квіти потім перенесуть у твою кімнату.
-    Гарсія, - Майя встала перед ним – вони усі не вмістяться у мою кімнату. Але якщо – вона його поцілувала – ти дозволиш милуватися ними у тебе у кімнаті, я буду дуже вдячна.
-    Майя – він тримав її міцно за талію – ти граєш зі мною в дуже небезпечну гру.
-    Так? А як гра називається? – вона відкрито загравала з ним.
-    Спокусити містера Гарсія – сказав Мартін і вони разом розсміялися.
    Майя сіла на диван, закинула ноги та вкрилася пледом. Тепер у неї було одне завдання: дивитися на нього. Дивитися так, як би вона хотіла щоб він відчував її погляд. Мартін узяв до рук скальпель. Ним було найзручніше працювати по шкірі. Майя дивилася на нього. Його очі, інколи зелені а інколи смарагдові блищали так, наче він малює свою музу.
    Його міцні руки. Кожен рух, наче він робить витвір мистецтва.  Для неї. Мартін бачив погляд дівчини. Він тішився, що вона так спостерігає за ним, як нахиляє голову, коли він підіймає брову. Як її очі оцінюють його. Він відчував пристрасть. Тому і працювати йому було приємніше.
-    Мартіне – почала Майя – розкажи мені про себе. Чому саме тканини?
-    Я люблю гарний та якісний одяг. Але – він виглянув за мольберта к якому був зафіксований шматок рудої шкіри, на неї – я хотів втілити мрію бабусі.
-    Бабусі? – Майю здивувало, що такий чоловік як Гарсія думає про мрії бабусі.
-    Так. Коли вона була молодою, тканин гарних не було – він з теплом згадував ті часи – тому вона не шила собі весільну сукню. Мріяла про мережева, гарну фату. Тому я почав вивчати тканини, шкіру та аксесуари. Ти мабуть знаєш, що моя компанія майже монополіст у цій сфері для багатьох дизайнерів?
-    Так. Слава про тебе і твої тканини приголомшлива – посміхнулася дівчина.
-    От з мрії бабусі почався мій шлях. Коли у них з дідусем була річниця весілля 50 років, я подарував їй сукню мрії. Вона сама розробила дизайн. 
-    Ти молодець – вона не очікувала, що у них можуть бути спільні сімейні цінності.
-    А я хочу влаштувати показ для мами – Майя згадала свою маму.
-    Показ? Вона дизайнер?
-    Ні. Моя Сара має ательє. Вона має малюнків зі сто з весільними сукнями. Вони такі неймовірні. 
-    То от чому ти працюєш у будинку моди? – він посміхнувся.
-    Скоріш за все – вона узяла каву – але я люблю покази, організацію. А моделі. 
-    Тому тебе так цінує батько Хани?
-    Ти все знаєш. Я не мрію давно. Стільки бачила болю, втрат та приниження у інших, що не мала бажання прив’язуватися до чогось. Мріяти це розкіш для тих, хто готовий щось втратити чи перестати контролювати. А я так не могла. Мета – це отримання того, що треба. 
-    Ти мене лякаєш – сказав Мартін. Перед ним була дівчина, яка не дозволяла собі раніше слабкості. І це було дивно.
-    Чому? Тому що не мрію?
-    Ні Майя Лоренс – він підійшов до неї і присів поруч з диваном – тому що забороняєш собі. Пішли – він подав їй руку.
    Мартін підвів її до готового портрету. Майя затомила подих. Шматок шкіри, перетворився на її портрет. Це були її очі, посмішка. Вона обійняла його.
-    Дякую – прошепотіла не відпускаючи його після поцілунку – у мене немає фото мабуть років з 9. 
-    Майя – він відступив – Чому? 
-    Я боялася втратити себе як мама – дівчина провела рукою по своєму портрету – тому якось так. 
-    Я тебе навчу – промовив Мартін і міцно обійняв її.
    Майї було приємна його увага.
-    Його оброблять – Мартін показав на свою роботу – і доставлять тобі додому.
-    Дякую. Так що з квітами? 
-    Ну, якщо ти будеш приходити милуватися ними до мене, я готовий забрати їх усі – Він засміявся.
-    Мартіне – Майя стояла впритул до нього – що мені – вона нахилила його до себе – робити з тобою?
-    Я увесь твій – майже пошепки говорив чоловік – якщо ти дозволиш, я навчу тебе бажати.
-    Тоді – вона подивилася йому в очі – я дозволяю. Навчи мене бажати.
    Мартін посміхнувся і поцілував її. Він вирішив бути з нею ніжним, спокійним та розсудливим. 
-    Пішли пройдемося? – запропонувала Майя.
-    Можна – він узяв її за руку та вони вийшли з комплексу – як тобі сукня?
-    Якщо як весільна – вона посміхнулася – вона неймовірна. Але містер Гарсія, вона дуже відверта. 
-    Вона така, яку я собі уявляв коли згадував тебе.  В ній є певні спогади про те, яке враження ти призвела на мене.
-    Це як на мене – вона встала на пальчики щоб дотягтися до його вуха – занадто інтимне, щоб ділити це з кимось.
-    Майя, як мені встигнути спитати дозволи коли мої бажання швидші за слова? – його руки міцно тримали її за талію.
-    Вчись Гарсія, вчись – вона відступила і почала йти трохи попереду.
    Мартін міг лише посміхатися. Вона справжня. Не грає, а викликає захоплення. Її правила – для неї важливі, тому він має їх притримуватися.
-    Ти сказала занадто інтимне? – спитав він.
-    Так. В тій сукні ти уявляв мене – вона так посміхалася, що він навіть погляд відвести не мав сил - тому це інтимне. І ще – вона зупинилася чекавши поки він зробить останні кроки до неї – якщо є лише сукня, то під нею немає бути нічого? Я правильно зрозуміла?
    Мартін застиг. Він не знав не просто що відповісти, він одразу почав її уявляти у сукні на  голе тіло. Він трохи стряхнув головою.
-    Майя – він дивися їй в очі – навіть не думай так піти на бал.
-    Да? – вона відчувала свою владу над ним – А чому?
-    Краще тобі не знати? – він зводив скули так, наче ледь стримувався щоб не покарати її за погану поведінку, але це ж вона. 
-    Мартіне, - Майя посміхнулася – я зголодніла. Треба поїсти. А то минуло вже п’ять годин після сніданку.
    Мартін погодився і вони пішли обідати. Сусідню залу з їдальнею вже прикрашали до балу. Вийшло так, що Луїс та Давід також замовили своїм супутницям сукні для балу. Багато білих троянд, свічок та жива музика. Майя захоплювалася Віднем. Його розкіш нагадувала їй красу принцес та герцогинь. 
-    Ти десь літаєш? – спитав Мартін.
-    Ні. Я уявляю вечір. Доречи рибка тут смачна.
-    Ти просто звикла до риби на доставці. Я тобі якось приготую.
-    Ти вмієш готувати? – спитала вона з посмішкою.
-    Так. А знаєш коли готується найприємніше? – спитав Мартін нахилившись до неї.
-    І коли ж?
-    Тоді, коли після палкого, пристрасного – його важке дихання приємно лоскотало її шию –  сексу, тобі хочеться зробити їй ще приємніше і ти готуєш її улюблені страви.
    Майя так уважно слухала його, що здавалося кожне слово пропускала крізь себе. Вона дуже почервоніла від відвертості Мартіна.
-    Дякую що пояснив – Майя боялася дивитися на нього, тому що знала, таку пристрасть як вона відчуває до нього буде помітно. І його очі. Вони завжди палають бажанням.
-    Ти чого зашарілася? – він посміхнувся.
-    Чесно? – спитала вона.
-    Звичайно.
-    Уявила твій погляд, коли ти заходиш у фраку до зали, а там я. Навколо нас ще інші учасники – вона підвела погляд – а ти думаєш лише про те, чи вдягла я білизну під ту гарну, - вона поклала руку йому на коліно – мереживну напівпрозору сукню.
    Мартін не втримався та поцілував її. Так пристрасно що вони майже не дихали.
-    Не жартуй так – сказав він хапаючи повітря.
-    Ти не спитав дозволу. Тому моїм  наступним побажанням, буде  покарання для тебе Мартіне – вона його обійняла – таке покарання, яке придумає моя світла, невинна та цнотлива фантазія.
    Він поперхнувся. Вона так змінювалася швидко, то грайлива, то невинна та спокійна, а от зараз. Вона збуджена. Тому можна очікувати все що завгодно. – Цнотлива – лунало у нього в голові. Ця дівчина стане його самим великим гріхом та бажанням, спокусою та коханням.