Надія лиходія

          Мегіра стояла перед дверима. Жінка, що проходила повз, здивовано вирячилась на чаклунку, проте нічого не сказала. Може це якась аніматорка? Мегіра походила на принцесу, хоча і не дуже звичайну. 

          Мегіра чекала. Якщо вірити Христині, її сім’я тут, за цими дверима. Чи знає її донька про маму? Що їй збрехав цей покидьок? Мегіра не знала, та збиралась дізнатися. Озирнувшись, і упевнившись, що ніхто не спостерігає, чаклунка поривом вітру вибила двері. Зайшовши всередину, вона зустріла погляд:

 — Люба? — Алекс зніяковів.

 — Стули пельку, — жінка прикрила двері і пройшла вперед, — Де вона?

 — У школі, — Алекс схилив голову. Він нічого не міг зробити, тільки підкоритися.

 — Що ж, навіть непогано, — Мегіра присіла поруч, — Жити хочеш?

 — Що пропонуєш?

 — Пам’ятаєш, що це? — жінка витягнула з кишені пляшку.

 — Зілля забуття?

 — Пий.

 — Але Кіра. Ти залишиш доньку без батька? Вона не знає тебе.

 — То познайом.

 — Як ти собі це уявляєш? Привіт доню, до речі твоя мама не померла, а ще вона чаклунка, — Алекс проковтнув комок у горлі, — Я ж нічого не розповідав.

 — Це твої проблеми. Мені потрібна донька. Якщо для цього доведеться тебе вбити, навіть не блимну.

 — Але Мегі!

 — Як смієш звати, як раніше?! — ворон пролетів над головою чоловіка, і повалив шафу.

 — Чого ти хочеш?

 — В тебе є вибір. Перше: розповісти доньці про мене, випити Зілля забуття, і, можливо, ми житимемо щасливою сім’єю. 

 — Як? Я роки витратив, щоб навчитися тут жити.

 — Але ж навчився, — Мегіра підняла брів, — Якщо вип’єш зілля, буду впевнена, що твої дурні ідеї залишились у минулому.

 — Вони не дурні! Невже не розумієш? Пилкова інженерія — це рівність для всіх, — Алекс закрив лице руками, — Звісно не розумієш. Ти ж у нас “обдарована”.

 — Можеш продовжити сперечатись і я, мабуть, вигадаю, як пояснити доньці, чому вона ніколи не побачить батька. Христина сказала, що Кіра обожнює фей. Чим я не фея?

 — То це Христина тобі все розповіла? — сумно всміхнувся Алекс, — Що ж, я люблю Кіру, і продовжу любити навіть після зілля.

 — Гарний вибір.

***

          Христина сиділа на ганку. Вона не знала, що робити далі. Останнім часом таких моментів ставало все більше. Попередні рази після довгих міркувань приходило рішення. Цього разу рішення не було. 

          Телефон задзвенів. Це прийшло СМС. Можливо прохання поповнити рахунок, чи спам-розсилка. Навряд щось важливе. Проте телефон знову задзвенів. А це вже цікаво.

Ну що, задоволена?

Вітаю, через тебе Кіра втратить батька

А через тебе я втратила маму

Так от в чому твоя мета! Ну, я в цьому не винен

Ага, тільки якби не ви, Еліза б дозволила її вилікувати

Хіба треба питати дозволу?

Деякий час на екрані світилось “абонент пише”. Христина підняла брови: останнє повідомлення інтригувало.

Я вже казав, ти граєш не за ту команду. Не маєш дару, і страждаєш через це. Проте борешся за тих, хто тебе утискає. То що? Зміниш сторону?

Мене не цікавить ваша ідеологічна боротьба

А мама? Як я чув, вона ще не вмерла

В комі. Вже нічого не зробиш

Як гадаєш, на що підуть Ліки, якщо направити пістолет, скажімо, на Сандра?

Христина замислилась. Вона ніколи не думала з такої точки зору. Звісно, це неправильно. Та хіба від неї очікують правильних дій? Сандр сам приписав їй співпрацю з Алексом. То чому б не зробити це?

Як ви собі це уявляєте?

Ти скажи, чи готова, а я розповім, як. І швидше, з твоєї милості, через годину я нічого не пам’ятатиму.

Що треба робити

Пам’ятаєш ту машину, що знищує чарпилок? Такі ж лежать у схованці біля портала

Лісовики знають, що це, і скоряться без питань. Далі справа за тобою

Йдеш з ними у поселення, оголошуєш себе новою головою, і знищуєш всіх, хто проти

Не хвилюйся, зараз саме той час для перевороту — голова поселення мертвий, всі пригнічені. І в нас набагато більше союзників, ніж ти думаєш

То що?

          Христина зітхнула. Все це звучало, як план злодія з казки. Цього злодія завжди перемагали і з осудом виганяли геть. Але окрім казок дівчина читала і підручники з історії. Не дуже уважно, “7” була кращою з оцінок, та все ж дещо вона вивчила. 

Де знаходиться портал?

***

          Христина вийшла з автобуса. Діти пробігли повз неї, втікаючи від товариша, що кидався піском. Після Христини з автобуса вийшла родина. З собою вони тягли величезного рожевого фламінго, що займав половину салону. Чому не можна було надути вже на пляжі?

          Звісно річка — не море, та на пляжі купа народу. Всі, кому не вистачало грошей на відпустку, відпочивали тут. Підлітки стрибали зі скель, дами в парео спостерігали за дітьми крізь сонцезахисні окуляри. Дядьки з пивними животами грали у нарди. 

          Та Христина прийшла не відпочивати. Вона пройшла повз крамниці з морозивом, власника катамаранів, що здавав їх в оренду, групи дітей, що грали у пляжний волейбол. Все це не цікавило дівчину. Пісок потрапляв у взуття і бридко лоскотав ноги. Дівчина повернула на алею з дерев, що йшли вздовж пляжу. Десь тут. 

          Несподівано зі стовбура дерева вийшла дівчина. Не з-за дерева, а саме зі стовбура, зсередини. Зелене плаття розвивалось, а золоті нитки виблискували на сонці. Як і золотий обруч зі смарагдом.

 — Ларисе?!