Екзамен

          На арені юрба фехтувальників-початківців чекала початку. Мечі свистіли в повітрі, раз-у-раз наштовхуючись один на одного і брязкаючи. Дзвін металу, сміх і крики учнів, Христина відійшла вбік, намагаючись не потрапити під лезо. 

 — Чекаєш на мене? — почулось з трибун. Фан підморгнув Христині і стрибнув донизу, — Скоро почнеться.

 — Сподіваюсь, ти плануєш мені піддаватись? 

 — Авжеж ні, — Фан почухав майже загоєну рану на плечі, — Я тільки влаштувався на роботу, а ти вже хочеш, щоб мене вигнали? 

 — Може хоча б трішечки?

 — А може ти просто нормально виступиш, ні?

 — От скотиняка! — Христина показово обурилась, — Як справи взагалі? 

 — Мій брат вкрай показився. Я тобі розповідав, що Сандр вбив двох лісовиків?

 — Тих, що хотіли добити Ларису? Вже дев’ять разів, це десятий. 

 — А як не розповісти? Така подія! Так от, Сандр злякався, сів на білого коня, і вони з Ларисою помчали за небокрай.

 — Що? За який небокрай, вона ж встати не може?

 — Ти мене слухаєш взагалі? Я кажу, взяв і увіз. Нікому не каже, куди. Сказав, що у нас тут завівся шпигун і нікому не можна довіряти, навіть мені. Мені! Уяви собі! Мені не можна довіряти! Хіба я схожий на шпигуна?

 — Ти схожий на того, хто все розпатякає шпигуну. 

 — А ти, я подивлюсь, в біса розумна, — скривився Фан, — В тебе як справи? Теорію здала?

 — Угу.

          Взагалі учні здавали теорію після двобою, але за бажанням можна було прийти рано вранці і здати перед екзаменом. У Христини цього бажання не було, але Фан наполіг.

 — Я ж казав, на першому рівні теорія легка, а після бою всі занадто нервуються.

 — Не знаю, я і зараз нервувалась, — дівчина згадала погляд викладача і здригнулась.

 — Але ж здала! Тест на стресостійкість.

 — Це не тест, це знущання!

 — Нічого. Закінчиш навчання і будеш охороняти портали. Там знадобиться. 

 — Тільки ще півроку, — Христина зітхнула. Мамі було все гірше, а Еліза відмовлялась приймати достроково, — Якщо звісно отримаю залік.

 — Отримаєш. Тебе навчав кращий фахівець.

 — На себе натякаєш? — до друзів підійшла смаглява дівчина з коротким кучерявим волоссям. Вона розкручувала меч то збільшуючи, то зменшуючи його — одна з базових комбінацій в бою, — Якщо потрібна дійсно гарна підготовка, звертайся до мене.

 — Не витрачай час, Адре, у малої ні копійки. 

 — Ааа! — дівчина піджала губи, — Що? Родичі вигнали з хати, як дізнались, що безталанна? Жиза!

 — Та ні, я з Сірого світу, тому… 

 — До біса їх! — не дослухавши Христину дівчина нахилилась ближче і прошепотіла, — Здихайся цього довбня, розмова є.

          Не встигла Христина зреагувати, як хтось гукнув Фана з іншого кута арени. Чоловік озирнувся і посмішка засяяла на його обличчі:

 — Кого я бачу? Скільки років! — і Фан лишив дівчат, навіть не кинувши “Бувай” чи “Хай щастить”.

 — От і добре — Дівчина сховала меча і підійшла ближче, — Слухай, така справа, перший іспит — ми вдвох команда.

          Завданням іспиту було розрубати мечем тридцять манекенів. І головною складністю тут були не манекени, що навіть не рухались, не перешкоди і навіть не обмежений час. Складністю була робота в команді. Адже до самого початку іспиту ніхто не знав, кого поставлять з ним в пару. Принаймні розголошувати це було заборонено.

 — Що?! Як ти дізналась?!

 — Тихо. В мене гарні зв’язки. Так от, нам потрібен план.

 — План? — закліпала очима Христина.

 — Звісно. Ти дурна чи дурна? Перший екзамен, чи що?

 — Взагалі так.

 — От дідько! Мене поставили в пару з початківцем. Старий мене, в біса, ненавидить! Ні, він казав що помститься за ту ситуацію, але щоб так…

 — Що за ситуація?

 — Неважливо, — дівчина махнула рукою, — Я Адра, до речі.

 — Христина.

 — Так от, Христя, пропоную план: я беру на себе всі манекени на висоті, а ти нижчі рубай.

 — Чому я? Нижчих більше, — Христині не подобалась напарниця. По перше, вона зневажливо ставилась до початківців, по друге — назвала її “Христя”.

 — Ти поки заберешся, весь час пройде, а я “Відмінно” хочу. 

 — Ага, а потім мені питання: чому навіть не намагалися вгору лізти? А як спалять, що ми заздалегідь план придумали?

 — Пропозиції?

 — Я спочатку зіб’ю один верхній, а твій — останній нижній. Тоді і тобі і мені плюсик, — Христина продекламувала, — “За те, що зважали на партнера і адаптувались до його рухів”.

 — Ги, прямо як наш старий! Що ж, згода, — Адре знову дістала меч, — Щастить, Христя.

 — Я Христина!

 — До біса, все одно більше не зустрінемось. Це мій останній іспит.

          Дівчина широко посміхнулась і побігла до натовпу, розмахуючи мечем. Христина скривилась, проти зітхнула з полегшенням. Якщо Адра не збрехала, іспит на командну роботу вважай зданий.

 — Увага! — прокричали з головної трибуни, — Прохання покинути арену. Залишаються лише учні. 

          Глядачів було небагато, не те що на змаганні магів. Здебільшого це були батьки, що прийшли підтримати своїх дітей. Христині дуже хотілося, щоб мама теж була присутня. Дівчина уявила, як мама сидить на трибуні разом з батьком, і розмахує плакатом «Моє мишеня — найкраще!».

 — Учні, пройдіть у роздягальні.

          Залишивши всі речі в шафі, дівчина одягла спеціальну форму. Вона була важка і незручна, Христина майже не бачила через захисну металеву сітку. Навпомацки вона підійшла до виходу, де майже впала на перевіряючого.

 — Обережніше, — той уважно роздивився дівчину, — Не пам’ятаю. Новенька?

 — Ага.

 — Ваша зброя, — Христина простягнула меч, який Фан поетично назвав Горгоною, — Меч зменшувальний, стандартна модель. Якісь покращення робили? 

 — Тільки зменшувала вагу.

 — Дозвольте, — перевіряючий поклав на ваги меч, насупив брови і пробуркотів, — Дивно, вага в межах норми. Ви впевнені, що зменшували?