Солодких снів

          Лариса вийшла на ганок. Вона майже закінчила з переїздом, весь день вони з Христиною перевозили речі до нового дому. Тепер залишився тільки город. Лариса накупляла купу насіння чартрави, цибулин лісових квітів, а Сандр навіть подарував кілька саджанців лікарських трав.

Все це мало рости на даху її нового будинку, та схоже, сусіди зверху так не вважали. Буряки, морква, капуста, помідори… Лариса переодяглась у старі, зручні штани і войовничо змахнула сапкою. Час покінчити з цим свавіллям!

 — Відійдіть! Дорогу! — вулицею біг кінь. Христина на козлах розмахувала батагом, здебільшого розганяючи людей навколо, — Дорогу! Пропустіть! Пррр!

          Кінь слухняно загальмував. Земля і гравій злетіли в повітря. Христина замахала руками, розганяючи пил:

 — Це останній.

 — Дякую, — Лариса всміхнулась і рожеві пелюстки замайоріли в повітрі, розвантажуючи візок, — Залишайся, відмітимо разом.

 — Ехх, не можу. В мене наступне замовлення, потім тренування, а потім вдома допомогти. Добре, екзамени скінчились, а то думала — здохну!

 — До речі, як? Вдало?

 — Хто зна? Та і яка різниця, якщо скоро ми з мамою сюди переїдемо.

 — Еліза все ж дозволила?

 — Сказала, що як закінчу навчатися, найме прикордонником.

 — Хто знав, що її так легко вмовити!

 — О, Влад! — Христина вскочила і побігла обійматися, — Диви, що принесла.

 — «Фізика». Що це?

 — Пам’ятаєш, розповідала про прилад зв’язку. Тут про це.

 — О! — хлопчик всміхнувся на тридцять два, — Дякую.

 — Я поїхала, мені ще на кордон треба. Твій батько просив його до веж відвезти.

 — На Зірці? Вона ж боїться лісовиків.

 — Розпряжу і візьму Лорда, — знизала плечіма Христина, — Він слухняний і флегматичний, як корова.

 — Ти багато бачила корів? — засміялась Лариса.

 — Не дуже. А і ще, — Христина витягнула з кишені тістечко, — З переїздом!

 — Дякую, — Лариса захрумтіла, — Гарної дороги.

          Христина застрибнула у віз і зникла у вирії пилу. Якийсь час вулицею лунав стукіт копит, а потім все стихло.

 — Ларисе, ви переїжджаєте? Сюди? — Влад показав на будинок.

 — Ага. Гарна хата, тільки з сусідами непощастило: понасаджували всякого. Ех! Не знаєш, хто це зробив?

 — Кхм, — Влад навіть впустив металеву скриньку, яку завжди тягав з собою, — Ми.

 — Ви?! Це ж нелегально!

 — Та знаємо, але купляти дорого, аж з Сірого світу поставки.

 — Недитяча розмова, я поговорю з твоїми батьками, — Лариса підняла скриньку, — Хіба зручно? Руки постійно заняті?

 — Вдома не залишу — мама викине.

 — Що ж, ми сусіди, — Лариса розрізала коробку з речами, — Тому, подарунок.

          Дівчина витягнула ремінці і прикріпила до скриньки. Перекинула Владу через плече, наче справжня сумка.

 — Ну що ж, тепер можна і прогулятись. Куди йдеш?

 — Вечеряти.

 — Я з тобою.

 — Серйозно? — Влад здивовано кліпнув, — Хіба ви ходите у їдальні?

 — А ти гадав, сонячною енергією харчуємось?

 — Ні, я мав на увазі… Кай ходить з сім’єю в елітний ресторан, в центрі міста. Там краща їжа.

 — Я надаю перевагу кращій компанії, — Лариса легенько штовхнула малого, — Ходімо.

***

 — Прошу, — батько Влада простягнув гроші, — Я так зрадів, коли тітка Проня все ж знайшла нового конюха. Ще й такого вправного!

 — Дякую, — Христина кивнула, — А як я зраділа!

 — Без дару зараз складно знайти роботу, — чоловік закрив книгу, яку читав дорогою. Насправді, між сторінок лежав смартфон і батько Влада хвилювався, чи не помітить того Христина.

 — Так, доволі складно, — здається не помітила.

          Вони попрощались і чоловік пішов далі. Він отримав замовлення від прикордонників, а це означало легальне наближення до лісу. Якщо зараз хтось зустріне, підозр не виникне. Це був шанс.

          Батько Влада озирнувся: навколо нікого. Чоловік дістав телефон, на екрані якого йшло відео. Будівлі, люди, вулиці. Прислухався: його син розповідав про невдачі в школі. Затріщали гілки і батько Влада здригнувся від несподіванки.

Все ж таки він правильно запам'ятав , як надсилати повідомлення. З-за кущів вийшов чоловік, на голову вищий, у штанах, яких в Сірому світі звали джинсами. Ледь вклонившись, батько Влада доповів:

 — Якщо ваші чари не брешуть, вона живе поруч. Нахабне дівчисько!

 — Це не чари! — Алекс заплющив очі і повільно видихнув, — Та байдуже. Головне — ми знаємо, де вона.

 — В сусідньому будинку. Ще і хоче викопати город! Ми його всією сім’єю, — батько Влада зціпив зуби, — Себе викопай і назад закопай!

 — То Лариса вирішила назавжди переїхати сюди? — чоловік не звернув уваги на скарги співрозмовника, — Тоді все спрощується.

 — Як тільки маги приходять до нас, Еліза одразу забезпечує їх всім! Мій рід живе тут з перших хатин, та Елізі на нас байдуже! Робіть, що можете, виживайте, як хочете! Всі просто подуріли на цій магії!

 — Що ж, я вже казав: в тебе є шанс це змінити.

 — Так, так. Що треба робити?

 — Везеш їжу? Додай трохи снодійного, — Алекс простягнув склянку, — Охоронці кордону мають спати сьогодні.

 — Але я не зможу всіх…

 — Одного цілком достатньо. Один прикордонник і одне дівчисько, що живе по сусідству. Впораєшся?

 — Можете покладатись на мене, — батько Влада стиснув склянку в долоні, — Бувайте.

***

          Почувся легкий дзвін — це всередину зайшов ще один відвідувач. Він оглянувся і підморгнув Ларисі.

 — Фан! Які люди! Обідня перерва?

 — Та ні, звільнили. Що робити, як сім’я лікує моїх конкурентів?

 — От паскудники! — всміхнулась дівчина, — То знову не маєш грошей?

 — На обід вистачить. До речі, як переїзд?

 — Завершили. Хотіла відмітити з Христиною, та вона зайнята.