Безталанна

          Христина лежала на даху, вдивляючись у небо. Випробувальний термін майже скінчився, а вона так і не навчилась чаклувати. Дівчинка вивчила всю теорію магії, трохи історії світу і властивості настоянок лісових трав, але все це не мало значення. Влад виявився правий — дехто просто не здатен чаклувати.

           Останнім часом вони разом прогулювали підготовчі заняття. Іноді до них приєднувався Кай, що захопився розповідями про пилкову інженерію, і у захваті спостерігав за маніпуляціями Влада:

 — Що ти робиш?

 — Хочу зробити таку штуку, щоб можна було розмовляти на відстані.

 — Мобілку придумуєш? — Христина витягнула з волосся солому і сунула до рота.

 — Що?

 — Мобільний телефон. Штука для розмов на відстані.

 — Оце так! А я гадав, що перший додумався, — Влад поклав скриньку з інструментами на край даху, — Тобто у вас є така штука? Розкажеш, як працює?

 — Насправді, я не знаю. Але можу принести тобі щось зі шкільної бібліотеки.

 — Було б непогано!

 — Знову прогулюєш, бовдур? — Сандр визирнув з вікна, — А ну швидко до школи!

 — Ой, — Кай зістрибнув донизу. Його за плащ підхопив вітер і плавно опустив на землю.

 — Христино, на пару слів.

 — Лови! — дівчина з’їхала з похилого даху. Біля самого краю Сандр схопив її і затяг через вікно всередину.

 — Слухай, Влад розумний хлопчик, — Сандр чаклував над ромашками, — Проте він погано впливає на Кая. Не кличте брата з собою.

 — У тітки Проні конюх звільнився, то ми допомагаєм. Навіть як не кликати, дорогу він знає, — Христина всілась на стіл. Нотації Сандра — це надовго.

 — І все ж, не кличте. Або самі не прогулюйте.

 — На підготовці нудно. Може перевели б Кая на перший рівень?

 — Перевели б, якби він займався. А він з вами бігає.

 — Не злись, все одно скоро піду, — Христина зітхнула. Вона вже змирилась з тим, що забуде про Чарівний світ і нових друзів. Сумно, та що робити?

 — Може і на краще, — зауважив Сандр, — Лісовики не показуються, може все скінчилось.

 — Сподіваюсь, з порталом була випадковість, — погодилась Христина і зістрибнула зі стола, — Допомогти?

 — Поріж листя, як не складно.

 — Вариш зілля? Для кого?

 — Мого прадіда.

 — Прадіда? А він…?

 — Досі живий? — Сандр посміхнувся, — Всі дивуються. Але коли в тебе родина цілителів, живеш трохи довше.

 — Живеш довше? — Христина нервово всміхнулась, — А ви всі хвороби лікуєте?

 — Ага, майже. Пробач, треба йти, — Сандр вийшов з кімнати.

          Хлопець спустився на перший поверх. Посеред кімнати на матраці лежав старий і ледве кліпав очима. Навколо нього бігали домашні: батьки Сандра, тітка з дядьком, навіть Фан відпросився з варти і зайшов допомогти родині.

 — Пане Ліка, випийте, стане легше!

 — Принеси амулети, мені не вистачає енергії.

 — Вони там, у кімнаті. Хутчіш!

 — До біса все це, — старий скривився, — Дайте вже нормально померти!

 — Не дуріть, дідусю, — мати Сандра викотила з кімнати дивну машину, всіяну голками і пробірками, — Зараз все владнаємо і будете як новенький.

 — Ох і виховав на свою голову! — почувся скрип, — Залиште мене, я вже чую виття смерті.

 — Не драматизуйте, дідусю! Ці двері давно треба було змастити, — всередину ввійшла жінка у чорному платті, — Пані Мегіро! Ми трохи зайняті.

 — Перепрошую, я шукаю Христину. Вона у вас?

 — Ееее, — Сандр озирнувся, — Не знаю... Тобто, знаю… Як можу не знати, я тут живу…

 — Зрозуміло. Передайте, що ми чекаємо.

          Мегіра вийшла на двір. Тут, на лаві під старою сливою, сиділа Еліза. Дерево квітло рожевим цвітом, і пелюстки рясно сипали на волосся жінки. Голова поселення задумливо роздивлялась порцелянову чашку в руці і не звертала уваги на вчительку. Мегіра відкашлялась:

 — Старий Ліка знову помирає.

 — Що ж, передай мої співчуття, — Еліза відпила трохи чаю.

 — Ні, не помер, а помирає.

 — Це добре.

 — Добре, що помирає? — хмикнула Мегіра, але одразу посерйознішала, — Стосовно Христини, мені здається, треба вже зараз поїти її Зіллям-забуття, поки не пізно

 — Стосовно Христини, — луною повторила Еліза, — випробувальний термін ще не завершено.

— Але нащо чекати? Вона безталанна! І навіть не займається! Негідниця!

 — Досить, не люблю обговорювати людей за спиною, — Еліза нарешті повернулась до вчительки, — Ваш чоловік так і не виходив на зв’язок?

 — Ні, я вже казала, — Мегіра стиснула кулак.

 — І де дитина теж невідомо?

 — Шановна, — ворон матеріалізувався на головою Мегіри. Він розправив крила і погрожуючи каркнув, — Якби я знала, де моя дитина, я б вже йшла до неї!

 — Що ж, повідомите, як дізнаєтесь, — Еліза позіхнула і відкинулась на лаву, заплющивши очі. Ворон над головою Мегіри зник.

          Вітер шелестів листями дерев, цвірінькали птахи, а Еліза зрідка сьорбала чай. Несподівано будинок Ліків здригнувся і з вікон повалив чорний дим, перемішаний з магічним пилком. Двері відчинилися і дівчина вибігла на двір, захлинаючись від кашлю.

 — Христино, — Еліза клацнула пальцями і порцелянова чашка знову наповнилась, — Ось, тримай.

 — Дякую, — великими ковтками дівчина випила весь вміст і нарешті усвідомила, з ким розмовляє, — Доброго дня, пані. Ви щось хотіли?

 — Так, твої прогули, — Мегіра підвелась, — Це неприпустимо!

 — Здається, ти безталанна, — Еліза похмуро зітхнула, — Ми обіцяємо, що надійно охоронятимемо всі портали до твого світу. Сподіваюсь, наших сил буде достатньо, щоб забезпечити тобі спокійне життя без…

 — Дякую, але випробувальний термін ще не скінчився.

 — Це все одно станеться, немає сенсу відтягувати неминуче.

 — Стривайте, дайте мені ще кілька днів, — на очах Христини виступили сльози, — Можна Вас попросити?

 — Ну? — Еліза знову начаклувала чаю.