Екскурсія до лісу

          Навколо поселення височилися сторожеві вежі. За ними простягався ліс — темний і густий, немов хутро лісовика. Широкі розлогі дерева перепліталися гіллям, лиш деінде проривались пучки світла. Промені сонця золотими косами падали на траву, на ледь помітні стежки, на ніжні пелюстки квітів. Тонке весняне майже прозоре листя привітно шелестіло. 

          До носа Христини долітав запах старого дубу і моху, що застилав корені дерев. Дівчині здавалось, що з верхівок лунає тихий сміх і шепіт, але гучні крики дітей заважали його почути.

 — Не бігайте! Стали по парам! Куди тебе несе? — Мегіра йшла попереду, іноді зупиняючись, щоб вгамувати учнів.

          Сьогодні вона вела підготовчу групу до лісу. Не дуже безпечне місце, тому в якості охорони поруч плентались Сандр, Фан і Лариса. Христина б приєдналась до друзів, але, схоже діти не відпускали її.

 — Якщо пилок змішати з декількома травами, і потім залишити на сонці, вийде магічна олія, — Влад у захваті гасав навколо: нарешті в школі не так скучно, — Прочитав це у записах.

 — Записах? — всміхнувся Кай, — Може в підручнику?

 — Це у вас підручник! Все вам треба роз’яснювати, на пальцях показувати! А у мене справжні записи науковців! Тут розбиратись треба!

 — І ти розібрався?

 — Ну… Так.

 — Наприклад? — Кай прищурився, — Поясниш, як ти там казав, на пальцях?

 — А ти хіба зрозумієш?

 — Хлопці, не сваріться, — гримнула Христина, — Я з такими не спілкуюсь.

 — З якими?

 — З тими, що цькують один одного.

 — Ми не цькую... цьку, — Кай заплутався. Влад вже приготував репліку, але скис під суровим поглядом Христини.

 — До речі, Каю, хотіла спитати, — перевела тему дівчина, — Чого досі в підготовчу ходиш? Ти ж вмієш чаклувати.

 — Вмію, але не те, що треба, — понурив голову хлопець. Він простягнув руку і на кінчиках пальців засяяв вогник. Христина замилувалась, проте вогник зірвався з руки і за мить все навкруги палало.

 — Що? Кай, ти знову! — ворон Мегіри здійнявся догори і згасив полум’я могутніми крилами.

 — Пробачте.

 — Все добре, — Сандр поплескав брата по плечу.

 — Не хвилюйся, малий, — Фан крутив меч у руках, збільшуючи і зменшуючи, — Навчишся! Всі Ліки — вправні чаклуни.

 — А ти?

 — Ну… Я — то інша справа.

 — Стривай, — Христина тільки зараз усвідомила, — Ти теж Ліка?!

 — Не перша, хто так реагує.

 — Наші батьки всиновили його, — Кай зірвав ягоду і запхав до рота, — Давно ще.

 — Я був зовсім маленьким, коли вибухом мене віднесло через портал. Чи то автокатастрофа, чи то теракт, але мої батьки загинули тоді, а я залишився сиротою. Спочатку хотіли повернути, але батько Сандра врятував від сирітського притулку. 

 — Зараз тебе б одразу випхали, — доєдналась Лариса, — Без дару, немовля, ще і нероба, яких пошукати.

 — Я не нероба, я стережу портали!

 — Ага. Від лісовиків.

 — То була випадковість! І взагалі, в тебе теж проколів вистачає!

 — Та, та, та! Назви хоч один, га?

 — Будь ласка тихіше! — Мегіра створила зграю воронів, привертаючи увагу, — зараз ми проходимо повз струмка. Якщо тихо себе вести, можна побачити русалок.

          Всі принишкли, і навшпиньки крокували вперед. Звідси віяло прохолодою і шурхіт води луною розносився між каменів. Христина ніколи не бачила лісових струмків, тому вона не могла сказати, чи було в ньому щось чарівне. 

 — Хіба русалки не заманюють людей у воду? — Христина згадала казки, що читала в дитинстві.

— Тільки якщо сам зайдеш, — прошепотіла Лариса, — Виходити на берег бояться.

 — Он, бачите! — Мегіра вказала кудись вперед, — Це схоже на волосся русалок.

 — Ні, це просто опале листя!

 — Тобі сказали, що це русалка!

 — Нічого не видно!

          Голоса учнів лунали все голосніше, і зеленувато-жовта макітра зникла у воді з тихим “Бульк”. 

 — Русалка! Русалка! Ти бачив?

 — Нічого я не бачив!

 — А треба було дивитися, а не кричати. 

 — Ну тихіше, вона ж боїться!

 — Русалочка, ми не страшні. Покажись.

 — Це ти не страшний? В дзеркало себе бачив?

          Діти збуджено перемовлялись, лякаючи навіть рибу, не те що русалок. Мегіра повела дітей далі, розповідаючи цікаві факти про русалок.

 — Я тут часто буваю, — Сандр підійшов до Христини, — Трави краще збирати у лісі, і зберігати на складі.

 — Ой, що це! — перед Христиною промайнула істота, розміром з мишеня. Вона літала над дівчиною і дуже надокучливо клацала.

 — Упирча. Не хвилюйся, зараз воно нешкідливе.

          Створіння відкрило рот з довгими іклами і вчепилось у руку.

 — Трохи неприємно, проте нічого страшного, — Сандр дістав з кишені мазь і передав дівчині, — Упирчата ще не до кінця прокинулись після зимової сплячки. Найгірше тут у ніч на Івана Купала, вони вкрай божеволіють.

 — Ага, носяться зграями, — лице Кая спохмурніло, — Одного разу я зайшов, ледь втік.

 — Ми його після цього тиждень лікували.

 — Що ж, зупинимось тут, — Мегіра вивела дітей на галявину. 

          Чардерева оточили це місце. На галявині росли невеликі кущі і купа квітів. Найбільше тут було синіх квітів, проте траплялись і жовті, і білі і темно-червоні.

 — Це лікарські трави, — Сандр зірвав одну з жовтих квітів, — Мати-й-мачуха. Я напевно, зберу кілька.

          Діти розклали ковдри, дістали їжу зі своїх торбинок і радісно захрумкотіли. Дівчата почали плести вінок. Кілька дітей зібрались навколо Сандра. Хлопець збирав квіти, розповідаючи про їх лікувальні властивості. Діти захоплено спостерігали, як хлопець відривав листки, перетирав у долонях, а потім дмухав. Шматки листя зупинялися в повітрі, утворюючи образи лісових звірів. 

 — Легкий фокус, — пхикнула Лариса. 

Вона позичила води і розкрутила пальцем водяне торнадо. Потім щось прошепотіла, заплющила очі, і краплини води розлетілися у різні боки. Учні закричали, не очікуючи подібного. Та коли вони розплющили очі, побачили барвисту веселку над галявиною.