Родина

          Лісовики бігли до школи — однієї з найбільших будівель, майже у центрі міста. Досвід казав: чим швидше добіжуть, тим більше шанс вижити. Ось вже перші маги вибігли з домівок і жбурляли зіллями у ворогів. Але лісовики не звертали на них увагу. Вони стрибали з будинка на будинок, іноді завмираючи на місці, щоб не потрапити під атаку.

          Та ось вона — школа. Величезна округла, всередині розкинувся сквер з рожевими деревами. Такими ж, як у рідному лісі. Як приємно пахнуть квіти рожевих дерев повесні! Але часу обмаль — маги вже з усіх сторін. На подвір’ї має бути дівчина. Дівчина, яку вони мають вбити, хай там що!

 — Лісовики! — скрикнула Христина.

 — Бачу! — Лариса схопила подругу за руку і потягнула всередину.

          З даху зістрибнув лісовик. Він випустив кігті, і розвів лапи в сторони, закриваючи прохід. Ще двоє позаду. Лариса повела рукою і вихор з квітів підхопив дівчат. Христина незграбно замахала руками, намагаючись втримати рівновагу. Лісовик підстрибнув і вхопив дівчину за ногу:

 — Аааа! Відпусти мене! Відпусти! — Христина падала все нижче, а кігті все глибше впивались в шкіру.

          Лариса озирнулась і жбурнула склянку з рюкзака. Христина і лісовик завмерли. Вони кілька секунд висіли в повітрі, а потім впали на землю, немов кам’яні статуї. Чаклунка опустилася поруч, але відскочила вліво — кігті промайнули біля руки дівчини, роздерши тканину плаття. Лариса спробувала чаклувати, але лише кілька рожевих пелюсток впало на землю.

         Дівчина виставила рюкзак вперед. Удар лісовика — блок. Ще удар — з рюкзака випала склянка з зеленою рідиною. Вона відкотилась убік, залишаючи за собою шиплячу калюжу. Лісовик злякався і відскочив назад. Поруч з ним заметушилися метелики, що вибухали різними кольорами. Юні чарівники визирали з вікон, намагаючись допомогти.

 — Лови! — хтось жбурнув під ноги Лариси золотий обруч.

          Дівчина підняла предмет. Такі речі називались амулетами і зберігали всередині купу чарпилку. Лариса вділа обруч і змахнула рукою. З долоні дівчини вилетів кинджал. Він пронизав лісовика і кров потекла по золотистій рукоятці.

 — Стережися! — Лариса нахилилася вчасно. Кігті промайнули біля голови і зірвали амулет. Чаклунка кинулася вперед, та було пізно — лісовик жбурнув обруч далеко в сторону.

          Лариса відступила. Пройшовши кілька кроків, вона зупинилась — позаду теж стояв лісовик. Дівчина знову спробувала створити вихор, але все марно. Вороги оточили дівчину. Метелики, яких пускали учні, лише відволікали, не наносячи шкоди. Палаючі очі дивилися прямо на Ларису, а кігті тягнулися до шиї.

          Величезний чорний крук промайнув між дівчиною і лісовиками. Він присів на плече одного з небажаних гостей і дзьобнув у вухо. Лісовик закричав від несподіванки, а Лариса присіла і перекотилась між його ногами. Піднявши обруч, вона змахнула рукою. Кинджали стирчали в ледве дихаючих лісовиках, підіймаючись і опускаючись, поки не застигли зовсім. Лісовики були мертві.

 — Непогано, — Мегіра ледь помітно посміхнулась. Чорний крук опустився на руку жінки і зник, — Але варто краще готуватися до бійки.

 — Не знала, що вона буде, — Лариса полегшено зітхнула, — Думала, нічого страшного, як плаття не вдіну.

 — Ага, ми ж їх для забавки носимо.

 — Христино! — Лариса кинулась до подруги, яка все ще лежала, завмерши. Синє плаття знизу було темно-бардовим від крові. Кігті лісовика стирчали в нозі дівчинки.

 — Я допоможу, — Мегіра створила меч і обрубала лапу троля. Лариса підхопила застиглу подругу на руки, — Є знайомий цілитель?

 — Угу.

 — Біжи, про інше подбаю, — Лариса створила вихор і піднялась над будинками.

         Рожеві квіти понесли чаклунку до великого маєтку, майже у центрі поселення. Навколо світлого, двоповерхового котеджу розкинулися городи, всіяні травами, і духмяні сади. Де-інде виднілися дерев’яні повітки, що визирали з-під крон дерев, обплетені виноградною лозою.

         Лариса постукала у дверцята. Вони заскрипіли, і відчинились — родина Ліків ніколи не зачиняла двері. Всередині все просочене запахом трав і квітів. Стіни гостьової кімнати прикрашали малюнки білих ведмежат. Стара жінка у великих окулярах розгойдувалась в кріслі, гортаючи сторінки книги. Перед кріслом лежала чи то справжня шкіра ведмедя, чи то гарна підробка. Лариса поклала Христину — однокласниця виявилася доволі важкою.

 — Лісовики? — тільки і спитала жінка.

 — Так.

 — Сину! — у кімнаті з’явився Сандр. Він спочатку привітно всміхнувся Ларисі, але побачивши Христину, одразу спохмурнів.

 — Я все принесу, — кивнув він матері.

 — Ще потрібен вогняний напій. Здається, тут не тільки лісовики попрацювали.

          Лариса соромно опустила очі. Жінка прибрала книгу на полицю і наблизилась до Христини. Прибрав з ноги плаття, вона розглядала рану.

 — Кістка не пошкоджена, кілька годин і буде як новенька.

         Сандр приніс баночку з зеленим зіллям, металевий пінцет, і жменю трав. Він помішував у мисці вогняний напій, і червона димка підіймалась до стелі. З вулиці зайшов хлопчик з довгим світлим волоссям. Це був Кай — молодший брат Сандра.

 — В тебе все добре? — хлопчик кивнув. Сандр передав пінцет мамі, а напій залишив на брата, — На, тільки не обпечись.

          Мама Сандра повільно витягла кіготь. Кров потекла сильніше, вона пульсувала і бризкала прямо на руки жінки.

 — Лий, — скомандувала Сандру. Хлопець вилив трохи зеленого зілля на рану. Воно зашипіло, виштовхуючи залишки землі, — Слухай, а зручно! Ніхто не кричить, не смикається! Може почнемо Завмри-зілля використовувати?

 — Хіба це безпечно? — Кай на мить перестав помішувати напій.

 — Гарне питання!

 — Припиніть, — Лариса зітхнула, — Що мені було робити?

 — Ну, — жінка прикладала трави до рани, — Мене там не було, щоб щось радити.

 — Що сталося? — Сандр сів біля Лариси.