Напад у школі

Декілька місяців назад:

          Христина поправила капюшон сірої кофти, що сповз кудись вперед. Казала мама, гарна постава — запорука здоров’я і того, що капюшон спадати не буде. Та хто про це думає, коли перед тобою книжка. Той самий момент перед фіналом, коли героїня майже вмирає, але в останню мить…

          Цікаво, хоча б хтось вірить, що вона справді помре? Попереду кілька десятків сторінок, автор вважає нас за дурнів? Христина хмикнула і спробувала зосередитись на сюжеті. Це було складно, адже гучна музика ревіла на весь клас. Ці троє знову зірвали урок, і вчитель історії втік з цього пекельного класу, залишивши учнів самих. Тепер кожен займався своїми справами, але дехто робив це надто гучно.

 — Можна тихіше? — не витримала Христина. Вона повернулась назад і спробувала привернути увагу трійки хуліганів з останніх парт.

 — Ні, — відрізав Тарас.

 — Будь ласка, я читаю!

 — Ну і читай, ти нам не заважаєш.

 — А ви мені — дуже!

 — Можеш вийти, ніхто не тримає.

          Христина зіжмакала аркуш і обурено кинула в хлопців. Ті лиш засміялися і зробили ще гучніше.

 — Хлопчики, можете вимкнути? — однокласниця, що сиділа позаду теж розвернулась до хуліганів.

 — Все, що попросиш, — Тарас підморгнув і зобразив губами поцілунок. Христина скривилась: як Лариса це терпить?

 — Дякую, — однокласниця повернулась до роботи. Вона щось писала у блокноті і Христина в захваті задивилась на пожовклий папір. Виглядає, ніби справжня книжка з закляттями.

 — Щось треба? — Лариса підняла смарагдово-зелені очі, обрамлені довгими віями. Красуня, не дивно, що Тарас запав. Не сказати, щоб Христина дуже заздрила, проте…

 — Цікавий блокнот.

 — Угу, — Лариса демонстративно перегорнула сторінку, прикриваючи записи.

 — Вже завершила? — гукнув Тарас, — Можна музон вмикати?

          Не дочекавшись відповіді, хлопець витягнув колонку і та знову заревіла. Лариса роздратовано жбурнула блокнот на парту і стрімко попрямувала до хлопців. Тепер можна було роздивитись обгортку. Шкіряна, всіяна узорами і позолотою. Христині заздрісно піджала губи.

          Дівчина глянула на задню парту — Лариса все ще лаялась на Тараса. Рука потягнулась до блокнота. Вона не зробить нічого поганого, навіть читати не буде. Лише ближче роздивитись…

        Класом пробігла тінь. Птах? Завелика.

        Учні замовкли і вирячились у вікно. Лапа зачепилась за підвіконня і зішкрябала фарбу довжелезними гострими кігтями. Велетенська туша закрила собою сонце. Темрява. Дзвін — скло розбилося. Один з уламків влетів точнісінько в колонку. Та загарчала і замовкла. В класі запанувала тиша.

        Щось схоже чи то на мавпу, чи на гілку велетенського дерева, розправило плечі. Зелене хутро звисало брудними патлами і тхнуло болотом. Чудовисько підняло маленькі злі оченята на Христину, що так і завмерла, поклавши руку на Ларисин блокнот. Монстр простягнув довгі кігті, ще мить і…

        Рідина потрапила на хутро і чудовисько завмерло, так і не торкнувшись дівчини.

        Чоловік у червоній формі встрибнув у розбите вікно. Впевненим рухом меча він розрубив велетенську мавпу. Класом розповзся потворний запах гнилі і вологої шерсті.

  — Якого біса тут робить лісовик? — вигукнула Лариса. Здається, вона зверталась до чоловіка.

 — А я звідки знаю? Його товариші напали на охорону порталу, а цей прослизнув до Сірого світу.

 — Якби я охороняла портал, такого б не сталося!

 — Але ж ти не охороняла, — дівчина закотила очі і підійшла ближче. Вона кинула погляд на залишки лісовика і звернулась до Христини.

 — Він хотів вбити тебе. Нащо?

 — Може вона з наших? — чоловік в червоному почухав потилицю, — Типу секретного агента.

 — Ага, секретний агент в школі! — пхикнула дівчина, — Може ненароком пройшла через портал? Як я тоді?

 — Гей, — чоловік сів поруч з Христиною, — Останнім часом нічого дивного не траплялась?

         Христина заперечно помахала головою. Вона любила читати про щось магічне, мріяти. Але коли це відбувається в реальності! Дівчина щільніше застібнула сіру кофтинку і шморгнула носом.

 — Ну гаразд, заспокойся, — Лариса дістала хустинку, вишиту золотими нитками і почала витирати однокласниці сльози, — Все добре, ти в безпеці.

 — Правда?

 — Правда, — Лариса заспокійливо погладила дівчину по спині, — Зараз іди додому і нікому нічого не розповідай, зрозуміла? Якщо нікому не розкажеш про лісовика, все буде добре.

 — А якщо знову?

 — Все буде добре, — Лариса розвернулась до чоловіка, — Фан, там більше ніхто через портал не пройшов?

 — Чисто.

 — От бачиш! Іди додому, нічого не бійся.

 — Та чого ти паришся зітремо їй, —Лариса штовхнула чоловіка в плече і злісно шикнула. Фан розлючено піднявся зі стула. Шлях до виходу вільний!

        Дівчина підхопила портфель і вибігла з класу. Вона хотіла якнайшвидше потрапити додому. Поруч з рідними безпечніше. Напевно.

        Очевидно, що вона вляпалась в історію, але яку? Дівчина багато читала, і зазвичай головний герой книг потрапляв в фантастичний світ, де з’ясовувалось, що він не такий, як інші люди… То може і вона не така?

        Чи можна довіряти Ларисі? Може краще бігти якомога далі, в інше місто, чи іншу країну, щоб чудовисько не змогло її знайти? А як же рідні? Вони точно будуть хвилюватися. А як монстр прийде і до них? Христину гризли сумніви, та вона вирішила довіритись Ларисі. Напевно, однокласниця знає, що робить.

***

        Кіра бавила себе, підіймаючись на чотири сходинки, а потім з’їжджаючи вниз перилами. На маленькій дівчинці була шкільна форма, хоча заняття давно скінчилися. Тато Кіри фарбував дворову лавку. Дівчинка спочатку вмовляла розфарбувати її в рожевий, і наклеїти зображення фей, але батько зауважив, що сусідам це не сподобається.