Нерозбериха

- Знайшов! - коротко повідомив Блік.

- Розумниця, - відповіла  Лакі. - Ну, давай!

Блік  витягнув із рюкзака невеликий алмазний склоріз і акуратно продряпав у стінці ковпака квадратне віконце. Потім він легенько вдарив по центру квадрата рукояткою інструмента, і скло ввалилося всередину вітрини. Блік сунув руку в отвір, швидко витягнув з-під ковпака  залізну чорну рукавичку, один за одним, і склав їх у рюкзак. Потім, акуратно ступаючи пентаграмами на підлозі, повернувся до своїх подільників.

Лакі раптом зрозуміла, що весь цей час мимоволі затримувала дихання. Коли хлопець вийшов із зони дії лазерних променів, вона шумно видихнула.

- Спритні пальчики! - похвалила дівчина.

- Ти не перша, хто мені це каже, - усміхнувся Блік.

- Уже працював із моїм батьком?

- Ніколи раніше не доводилося. Але я працював з іншими, а Кадзоку просто знайомий із потрібними людьми. У мене були хороші рекомендації.

- Стільки зусиль через якусь перчатку, - втрутився в розмову  Магдич. - Вона,звісно,  дорога але порівняно з іншими техно артефактами не варті.

- Помиляєшся, хлопчику, - усміхнулася  Лакі. - На цю перчатку вже є замовник, і він готовий заплатити вельми вражаючу суму.

- Божевільні вони, ці колекціонери, - похитав головою Магдич.

Замовник перчатки справді існував, Кадзоку щось говорив про це Лакі. Батько ніколи особливо не поширювався про своїх таємних клієнтів, але дівчина добре вміла слухати і складати докупи уривки інформації. Лакі зрозуміла, що замовник прибув з іншого міста, тут його ніхто не знав. Він сильно цікавився саме цією перчаткою й обіцяв дати за них хорошу ціну. Викрасти їх з  музею не становило великих труднощів для професіоналів. Дівчину тільки дивувало, що замовник самостійно не зміг організувати наліт. Мабуть, йому було простіше заплатити за виконану роботу найманцям, ніж займатися цим самому. Особисто  Кадзоку із ним не зустрічався, контакт було налагоджено через посередника на прізвисько Капкан, який чекав на хлопців у порту на одному з далеких складів.

Поглянувши на годинник, юні зломщики швидко покинули будівлю історичного музею технологій. І вчасно: товстий сек'юріті на підлозі вже починав ворушитися і видавати нечленороздільні звуки. Охоронець Мельников поступово приходив до тями, ще не усвідомлюючи, який рознос чекає на нього цього ранку.

Лакі, Блік і Магдич швидко вийшли на вулицю і квапливо покрокували геть від  музею, а за кілька хвилин по тому позаду них несамовито заревіла сигналізація. Мабуть, охоронець нарешті прокинувся і підняв тривогу. Юні грабіжники прискорили кроки, а  Лакі глянула на наручний годинник. Їм слід було поквапитися. До зустрічі із замовником залишалося всього півгодини, Капкан напевно, вже весь на нервах. Вона працювала з ним раніше, і він завжди здавався їй дуже неспокійним. Та ще це смішне прізвисько. Звідки він отримав таке прізвисько? Лакі  не знала, і батько про це не розповідав.

За рогом на них чекала непримітна машина, за кермом якої сидів ще один чоловік  Кадзоку, похмурий і небагатослівний. Він мовчки відвіз їх у портову зону, висадив на крайньому причалі й одразу ж зник з поля зору, розчинившись у ночі.

Лакі повела хлопчаків до домовленого ангару. Блік ніс рюкзак із кубками, Магдич із цікавістю роздивлявся на всі боки. Схоже, йому не доводилося раніше бувати в порту Сайберії. На тлі темного неба вимальовувалися величезні силуети кораблів, що погойдувалися на хвилях. Територія порту була яскраво освітлена прожекторами, робота тут тривала цілодобово. Повз раз у раз проїжджали автонавантажувачі, проходили робітники в брезентових комбінезонах. На двох хлопців і дівчину в темному одязі ніхто не звертав уваги.

- Ну й народу тут, - зазначив Блік.

- Найвідповідніше місце для зустрічі, - відповіла Лакі, намагаючись перекричати шум працюючої техніки. - Тут постійно щось відбувається,більшість підприємців орендує місцеві склади, тому в порту ошивається найрізноманітніша публіка. Капкан зручніше зустрічатися із замовниками саме тут.

- Капкан?! - розсміявся Магдич. - Оце так кликуха!

- Тільки йому так не скажи. Він дуже болісно до цього ставиться.

Блік лише стримано посміхнувся. Вони пройшли повз величезний кран, який з гуркотом вантажив на корабель великі сталеві контейнери. Блік з цікавістю спостерігав за тим, що відбувається, а Лакі пильно дивилася на нього самого.

- А нічого, симпатичний, - напівголосно сказала вона.

У цей момент шум техніки раптово стих, і хлопець її почув. Його очі здивовано розширилися. Лакі  відчула, що червоніє.

- Дякую, - усміхнувся він. - Несподівано нарвався на комплімент.

- Будь ласка, - не стала відпиратися Лакі. - Шкода, раніше не познайомилися.

- А це щось змінює? - поцікавився Блік.

- На жаль, - кивнула  Лакі. - У мене правило: ніколи не заводити стосунків із поганими хлопцями. Особливо з тими, хто працює на мого батька.

- Правила можуть змінюватися... - Блік підняв брову й оцінювально на неї глянув.

- Тільки не мої, - Лакі зітхнула. - Вибач.

Хоча заради нього вона могла б зробити виняток...

Хлопець раптом дзвінко розсміявся.

- Я теж не зв'язуюся з поганими дівчатами, - повідомив він.

- Ну прям грецька трагедія! - поморщився Магдич - Закінчуйте зі своїми мильними операми, поки мене не знудило.

Потрібний їм ангар розташовувався в самому кінці портової зони, серед безлічі інших, схожих один на одного складів. Ліхтарі тут не горіли, і великий бляшаний сарай п'ятиметрової висоти було практично не видно на тлі затягнутого хмарами неба. Поруч з ангаром стояла машина Шпінгалета. Дівчина штовхнула важкі залізні двері складу, і компанія увійшла всередину.

Вони опинилися у справжньому лабіринті з високих стелажів, на яких стояли сталеві ящики найрізноманітніших розмірів. Деякі проходи були настільки вузькими, що ними доводилося пробиратися боком. Іноді під ногами пробігали великі щури, і це Лакі зовсім не сподобалося.