Неспокійна ніч в музеї

Є ж на світі щасливчики, яким подобається їхня робота. Вони отримують не тільки зарплату, а й задоволення від того, чим заробляють собі на життя. Ходять на службу, як на свято, чекають кожного нового дня, щоб знову вирушити на роботу. Як шкода, що не всім у житті так щастить. Наприклад, що може бути нудніше і тужливіше за роботу нічного охоронця в історичному музеї технологій? Сидиш цілу ніч безперервно в порожньому вестибюлі перед кількома моніторами камер стеження, спостерігаєш за похмурими залами з високими стелями, де абсолютно нічого не відбувається. І навіть не подрімати, бо одна з камер стежить за тобою. А якщо начальство побачить, що сторож спить на посту, потім клопоту не оберешся.

Так думав Костянтин Мельников, огрядний чоловік середніх років, сидячи за скляною конторкою в просторому вестибюлі одного історично технологічного музею Сайберії. На екранах моніторів він щоночі бачив одні й ті самі високі блискучі вітрини, в яких зберігалося штучні інтелекти різних типів , цілі колекції технологічної зброї.

Сьогодні Мельніков чергував один, а тому хвилювався сильніше, ніж зазвичай. Зазвичай ночами працювало двоє, а то й троє охоронців, але цього разу все було по-іншому. Директор  музею Захар Пемянов - дуже неприємний тип - зателефонував кілька годин тому і попросив напарників Мельникова з'їздити на міський вокзал, щоб зустріти потяг, у якому привезли цінну  колекцію техно зброї  звідкись із Європи. Так Консянтин залишився один у величезній будівлі і тепер чомусь почав трохи турбуватися.

Він знову окинув поглядом монітори, на яких було видно зали нових експозицій, і глибоко зітхнув, силкуючись вгамувати дедалі більше хвилювання. Що може трапитися вночі в порожньому техно музеї? Сюди і вдень мало хто заглядає, хіба що студенти техеологічних факультетів. Цей музей навіть пограбувати намагалися всього кілька разів за всю його історію. Ну а в наш час зловмисників зупинить найсучасніша система сигналізації. Та й кому хочеться ризикувати заради широко відомих творів  технології, які потім дуже складно буде збути з рук?

І раптом він помітив на ньому якийсь рух.Темною вулицею, тьмяно освітленою рідкісними ліхтарями, швидко бігла дівчина. Струнку фігурку щільно облягав темний костюм, кожана куртка й джинси, ось чому охоронець не відразу її помітив. Мельников поклав руки на пульт управління камерами і максимально наблизив зображення. Тепер стало видно її обличчя. Дівчинці на вигляд було років п'ятнадцять, і, схоже, вона з глузду сходила від страху. Очі широко розкриті, рот прочинений у беззвучному крику. Що її так налякало?!

Охоронець Мельников не встиг схаменутися, як вона підлетіла до скляних дверей музею і, побачивши його за конторкою, що є сили забарабанила кулаками по товстому склу.

- Впустіть! - нестямно кричала дівчина. - Вони женуться за мною!

- Хто?

Охоронець спантеличено глянув на монітор і тут побачив двох хлопців, які мчали вулицею слідом за дівчиськом. Обидва були в однакових чорних джинсах, чорних шкіряних куртках, чорних в'язаних шапочках. За спиною одного з хлопчаків бовтався порожній рюкзак.

- Та впустіть же! Прошу вас! - злякано завизгнула дівчисько, озирнувшись.

Переслідувачі були зовсім поруч. Уже не роздумуючи, Констянтин кинувся до дверей і відімкнув замок. Дівчина увірвалася у вестибюль і ледь не впала, послизнувшись на гладкій підлозі. Він тут же зачинив за нею двері і знову повернув ключ. Захекана втікачка опустила голову і вперлася руками в коліна. Вона часто і важко дихала, намагаючись відновити дихання.

Хлопці, які переслідували її, підбігли до прозорих дверей за кілька секунд і злісно втупилися на охоронця. Констянтин здивовано підняв брови - обом ледь виповнилося шістнадцять.

- Шмаркачі! - злобно крикнув їм Мельников. - Уроки треба вчити, а не нападати на дівчат у підворіттях!

Один із хлопців показав непристойний жест. Охоронець витріщив очі і схопився за дубинку, що висіла на поясі. Якщо він зараз вийде, цим нахабам мало не здасться. Але Мельніков тут же передумав. Молодчики набагато спритніші, ніж він з його об'ємистим черевцем. Собі дорожче вийде. До того ж навіщо лізти в бійку самому, коли можна просто викликати поліцію? Нехай вони й розбираються з цими хлопчаками.

- Дякую! - видихнула дівчина за його спиною. - Я затрималася допізна в подруги, вирішила пройтися пішки, і за мною ув'язалися ці двоє! Якби не ви, страшно подумати, що б вони зі мною зробили!

Охоронець самовдоволено посміхнувся врятованій дівчині і гордо випнув товстий живіт. Нечасто йому випадав шанс проявити себе героєм.

Тепер він нарешті розгледів її. З розчервонілими щоками, довгим волоссям, що розкинулося по плечах, із широко розкритими зеленими очима... справжня красуня. Тут дівчина нервово струснула головою, і на її шиї під правим вухом стало видно татуювання у вигляді невеликого чорного павучка на павутинці.

"Та вона сама та ще відірва, - з досадою подумав Мельников, - раз зробила собі таку прикрасу! Хороші дівчата свої шийки татуюваннями не прикрашають".

- Усе-таки доведеться викликати поліцію. - Констянтин попрямував до своєї конторки. - Зараз із цими красенями розберуться.

- Поліція? - напружилася раптом дівчина. - Чи варто її вплутувати?

- Звичайно! Думаєш, вони випустять тебе звідси просто так? Підстережуть ще за рогом...

- Про це я не подумала, - зізналася вона.

- І взагалі обережніше треба бути! - повернувся охоронець до дівчини. - Про що ти думала, коли в гостях допізна сиділа? Райончик тут той ще. Ночами яка тільки шваль не тиняється!

- Ну, знаєте, - обурилася раптом дівчина. - Мене по-всякому називали, але швалью - вперше!

Мельников здивовано озирнувся - аж надто жорстко прозвучав її голос. Від нещодавньої задишки не залишилося й сліду, та й переляканою дівчина більше не виглядала.

- Що? - примружившись, запитав він.

Дівчина раптом різко обернулася навколо своєї осі і вдарила охоронця ногою в скроню. Товстун миттєво знепритомнів і грузно повалився на стійку,дубинка випала з його ослаблих пальців і зі стуком покотився мармуровою підлогою.