Розділ 38: Коли серця кличуть

Перший потужний удар прийшов глибоко з-під землі, другий — одразу ж відгукнувся з далекої півночі, а третій докотився звідкись зовсім далеко, з-за меж карти, яку Рейна знала лише за чужими розповідями. Нижні тунелі Торнів здригнулися від цієї ланцюгової реакції: зі стелі лавиною посипався сірий пил, а старі камені заскрипіли з таким звуком, наче в них один за одним прокидалися прадавні кістки. Ритуальна піч Морвейнів остаточно згасла, але її висічені руни все ще слабко тліли в темряві зеленим світлом, немов останні жарини після великого вогню.

Рейна нерухомо стояла посеред зали, судорожно притискаючи долоню до грудей, де тепер билося її власне Сьоме Серце. Цей ритм більше не катував її болем чи хижим голодом — він перетворився на чистий, владний магічний поклик. Раз — і десь на іншому кінці світу відгукнулося перше невідоме ядро. Раз — і йому в унісон відповіло ще одне. Раз — простір вібрував так, наче весь їхній світ, який спав віками, раптом почав згадувати, що в нього теж є серця.

— Чуєш, Арейн’мора? — прошепотів він. — Вони знайшли тебе.

Аріан різко притиснув меч до його грудей.

— Ще одне слово…

Сайрен навіть не кліпнув.

— Убий мене — і не дізнаєшся, як зупинити поклик.

Рейна повільно повернулася до нього, відчуваючи, що тепер її справжнє ім’я більше не ріже слух і не лякає так сильно, як у першу мить. Воно жило глибоко всередині неї — саме там, де раніше зяяла гнітюча порожнеча. Арейн’мора. Це ім’я не намагалося наказувати їй, не забирало її волю й не перетворювало на бездушний ритуальний камінь. Воно просто відкривало двері до тієї прихованої частини її єства, яку від неї ретельно ховали все життя. Опанувавши цю нову, спокійну силу, Рейна зробила впевнений крок до Сайрена.

— Ти не зупиниш поклик.

Його усмішка стала тоншою.

— Ні.

— Ти й не збирався.

— Розумна дівчинка.

— Не називай мене так.

Коли в долоні Рейни яскраво спалахнуло чисте сіре світло, Сайрен уперше за весь цей час безпорадно відвів погляд. Аріан миттєво помітив цю тріщину в його впевненості — та й не лише він, це помітили абсолютно всі присутні. Маґда, яка з останніх сил стояла поруч із Мірою й відчайдушно намагалася не показувати загону, що ледве тримається на ногах, дивлячись на цей магічний тріумф своєї учениці, лише гордо й хрипко всміхнулася.

— О, тепер він боїться. Гарний день.

Рейна не відводила очей від Сайрена.

— Ти хотів, щоб я сказала ім’я. Щоб Серця почули мене. Але це ще не означає, що вони тобі служать.

— Вони не мають служити мені, — відповів він. — Досить, щоб вони прокинулися. Прокинуті серця змінюють світ навіть без наказів.

Міра тихо сказала:

— Вони кличуть сьоме, бо думають, що воно має відповісти.

Севера стояла біля стіни, тримаючи рунічні кайдани Сайрена.

— Якщо відповідь не прийде?

Сайрен засміявся.

— Тоді вони шукатимуть її самі.

Каел, який щойно спустився з верхнього проходу разом із двома вартовими, похмуро запитав:

— Що це означає?

Перш ніж Сайрен устиг бодай щось відповісти, тунелями прокотився новий, значно сильніший магічний удар, від якого Рейну буквально зігнуло навпіл від раптового болю. Проте Аріан миттєво опинився поруч, міцно підхопивши її за плечі й не давши впасти на кам'яну підлогу.

— Рейно!

Вона судомно вчепилася в його руку, коли перед очима миттєво потемніло, а свідомість безжально вирвало з реальності. Наступної миті вона побачила геть усе — це були вже не похмурі Нижніх тунелі й не рунічна піч, а шість магічних місць одночасно, які спалахнули в її голові єдиною живою мапою.

Перед нею розгорнулася сніжна пустеля, де чорний камінь із синіми прожилками з гуркотом тріснув під товстим шаром льоду. Поруч випалював очі пустельний храм, де постаті в червоних масках вишикувалися в коло й синхронно підняли ритуальні ножі до гігантського сонця. Вона зазирнула в підземне озеро, де синє Серце під товщею води вперше розплющило своє моторошне око, і пролетіла крізь чорний ліс із білим листям, де сивоволоса жінка несамовито дзвонила в кістяні дзвіночки. Марево перенесло її у дзеркальне місто над срібною рікою, на чиєму мосту тінь Сайрена вже залишила свій зловісний знак, і, зрештою, відкрило останнє місце — суцільну темну рівнину без неба, зірок і землі, де під самою поверхнею світу важко й загрозливо дихало щось величезне.

Шість розкиданих Сердець і шість прадавніх покликів тепер одночасно й жадібно тягнулися прямо до неї, вимагаючи відповіді. Рейна різко, захлинаючись повітрям, вдихнула й ривком повернулася назад у Нижні тунелі, де стурбований Аріан досі надійно тримав її обома руками, не дозволяючи впасти.

— Що ти бачила?

— Усі.

Міра зблідла.

— Усі Серця?

Рейна кивнула.

— Вони прокидаються швидше. І деякі вже не самі.

Сайрен тихо сказав:

— Я ж казав.

Рейна не повернулася до нього.

— Мовчи, поки я не вирішила, наскільки ти нам потрібен живим.

Сайрен замовк, і цей короткий тріумф змусив Рейну подумки посміхнутися. Напругу в залі порушив тихий шурхіт: Маґда, тримаючись рукою за стіну, підійшла ближче до центру зали..

— Сьоме Серце не повинно відповідати всім одразу.

— А якщо не відповість?

Стара відьма так нічого й не відповіла, знову ховаючи істину за мовчанням, і Рейна болісно застонала, відчуваючи, як магічна напруга від прокинулися шести Сердець виснажує її тіло.

— Чому всі замовкають саме там, де я хочу почути нормальну відповідь?

Міра тихо сказала:

— Якщо шість Сердець шукають сьоме, вони можуть почати притягувати межу до себе. Кожне по-своєму.

Севера зрозуміла першою.

— Тонкі місця розширяться.

— Двері? — спитав Каел.

Міра похитала головою.

— Не Двері. Гірше. Межа стане нестабільною. У кожному місці, де Серце прокидається без згоди, світ може змінюватися.