Розділ 36: Інші серця

Після появи напису на стіні святилища ніхто довго не наважувався заговорити. Слова «ЗГОДА ПРИЙНЯТА. ПЕРША МЕЖА ПРОКИНУЛАСЯ. ТЕПЕР ПРОКИНУТЬСЯ ІНШІ» світилися тьмяним сірим світлом, наче були не просто вирізані в камені, а проступили зсередини самої прадавньої землі.

Рейна нерухомо стояла перед ними, притискаючи перев’язану долоню до грудей. Кров уже зупинилася, але шкіра досі пекла — не від рани, а від усвідомлення того, що Серце Межі продовжує битися десь під ногами. Тепер воно пульсувало не голодно, а рівно й живо, і це мало б принести довгоочікуване заспокоєння. Проте останній рядок пророцтва безжально псував усе.

— “Тепер прокинуться інші”, — повільно прочитала Міра.

Її голос прозвучав глухо під склепінням підземного святилища, коли Рейна повільно повернулася до Першого хранителя.

— Пояснюй.

Хранитель стояв біля Серця. Його обличчя знову було мінливим, але тепер не дратівливо схожим на Еліару. Воно нагадувало стару маску зі світла, тіні й пам’яті.

— Межа не одна, — сказав він.

Рейна заплющила очі.

— Звісно. Бо одна межа була б надто милосердно.

Аріан, який стояв поруч із нею, тихо спитав:

— Скільки їх?

Хранитель повернувся до нього.

— Колись було сім сердець. Кожне тримало місце, де світ торкався того, що за ним.

Міра зблідла.

— Сім знову?

— Числа люблять повторюватися, — сказав хранитель.

Рейна подивилася на нього з відразою.

— Дуже корисна відповідь. Може, ще скажеш, що доля любить кола, а тіні — мовчання?

— Якщо це допоможе…

— Не допоможе.

Севера підійшла до стіни й провела пальцями біля напису, не торкаючись.

— Серця прокинулися через нашу згоду?

— Через порушення старого сну, — відповів хранитель. — Сім Дверей розбудили пам’ять межі. Сайрен розбудив перше Серце голодом. Ви дали йому згоду замість голоду. Але звук першого удару пішов далі.

Каел, який саме перевіряв зв’язаних людей Ока Першого Світанку, підняв голову.

— Тобто інші серця почули?

— Так.

Аріан стиснув руків’я меча.

— І якщо їх знайде Сайрен…

— Він спробує дати їм голод, — закінчила Міра.

Рейна перевела погляд на порожнє місце, де ще недавно стояв Сайрен Велл. Він знову втік — звичайно, адже люди такого типу мали дивовижний талант зникати саме тоді, коли їх найбільше хотілося вдарити чимось важким.

— Чудово, — сказала вона. — Ми закрили сім Дверей і отримали сім Сердець. Це схоже на погану угоду.

Хранитель подивився на неї.

— Ви не отримали їх. Вони завжди були.

— О, тоді значно легше.

Аріан нахилився до неї.

— Сарказм повернувся. Добрий знак.

— Не радій. Він може бути останнім бастіоном мого здорового глузду.

Каел підійшов ближче.

— Троє з людей Ока живі й у свідомості. Двоє непритомні. Один не пережив удару Серця.

Рейна скривилася, але не стала питати подробиць.

— Вони говоритимуть?

Каел глянув на зв’язаних культистів.

— Неохоче.

Севера холодно сказала:

— Охочість не обов’язкова.

Міра здригнулася, і Рейна теж перевела погляд на магістра. Севера помітила їхню пильну увагу і, важко видихнувши, додала:

— Я мала на увазі офіційний допит із рунами правди.

— Слава болотам, — пробурмотіла Рейна. — А то прозвучало, ніби ви зараз дістанете дуже гострий педагогічний метод.

Севера подивилася на неї.

— Я викладачка. У мене всі методи гострі.

— Це правда.

Аріан повернувся до хранителя.

— Де інші Серця?

Хранитель продовжував мовчати, і тоді Рейна промовисто підняла вгору палець, закликаючи прадавню істоту до відповіді.

— Якщо ти скажеш “забуті місця старого світу”, я кину в тебе жаб’ячу кістку.

Хранитель нахилив голову.

— Я не знаю всіх місць.

Рейна завмерла.

— Перепрошую?

— Я пам’ять першої згоди. Не карта.

— Ти давня магічна сутність, яка прокинулася з Серця Межі, і не маєш карти?

— Ні.

Вона повернулася до Аріана.

— Я розчарована.

— Я бачу.

— Дуже.

— Так.

Міра тихо сказала:

— Але Серця можуть відповідати одне одному. Якщо перше прокинулося й отримало згоду, воно може показати відлуння інших.

Хранитель подивився на неї.

— Ти чуєш пам’ять краще, ніж мала б.

Міра напружилася.

— Це погано?

— Це небезпечно.

Рейна одразу зробила крок до неї.

— Вона не буде знову ключем.

— Я не сказав, що буде.

— Але подумав у загадковий спосіб.

Хранитель повернув погляд до Серця.

— Відлуння можна побачити, якщо торкнутися нової згоди.

Аріан насупився.

— Хто має торкнутися?

— Ті, хто її уклав.

Рейна видихнула крізь зуби.

— Звісно.

Міра швидко сказала:

— Не тільки ви. Я свідчила пам’яттю. Севера закріплювала вибір.

Севера кивнула.

— Ми зробимо це разом.

Каел нахмурився.

— А я?

Хранитель подивився на нього.

— Ти тримав межу від чужого наказу. Це теж частина згоди.

Каел мовчав якусь мить, а потім зважено кивнув, приймаючи рішення.

— Тоді я з вами.

Рейна глянула на Аріана.

— Знаєш, наша “невелика розвідка” дуже швидко перетворилася на “торкнімося давнього серця й подивімося, що станеться”.

— Це справді поганий розвиток.

— Дякую. Я ціную твою чесність.

Вони вишикувалися навколо Серця: Рейна з Аріаном пліч-о-пліч, Міра навпроти, Севера ліворуч, а Каел праворуч. Хранитель тримався трохи осторонь, ніби не бажаючи втручатися, але пильно стежив за кожним їхнім рухом. Рейна обережно поклала долоню на чорну брилу — камінь виявився теплим, уже не гарячим і не холодним, а по-справжньому живим. За мить поруч лягла рука Аріана, і золоте світло його пальців торкнулося зеленої лінії, залишеної кров'ю Рейни. Міра вплела в це коло срібну руну пам’яті, Севера додала знак вибору, а Каел просто притис долоню — без жодного магічного сяйва, але з непохитною твердістю людини, яка більше ніколи не дозволить чужому наказу вести себе за собою.