Розділ 33: . Рада Печаті

Запах Сірого Рову на плащі, баночка полину в руках і дуже погане передчуття — ось усе, з чим Рейна повернулася до палацу. Хвилюватися, звісно, було нерозумно: світ вистояв, Сім Дверей надійно закриті, а вся верхівка зрадників — Фон Кров, Ейрен та Віанора — перебували під суворим контролем. Навіть Маґда була живою і вже успішно довела до сказу трьох цілителів.

Поруч упевнено крокував Аріан, тримаючи клятий полин із такою обережністю, наче це прадавній королівський артефакт. Усе виглядало занадто ідеально, і саме через це Рейна не дала б за таке «добре» навіть іржавого мідяка.

— Ти надто тихий, — сказала вона, коли вони зайшли до палацового коридору.

Аріан повернув до неї голову.

— Я думав.

— Погано.

— Думати?

— Тобі — небезпечно. Зазвичай після цього ти вирішуєш пожертвувати собою, прийняти на себе давній борг або красиво постраждати заради Імперії.

Він ледь усміхнувся.

— Я думав про кімнату для зілля.

Рейна зупинилася.

— Справді?

— Так.

— Не про трон, Орден, давнє зло чи те, що Сайрен досі десь шастає?

— І про це теж.

— Ось. Я знала.

— Але кімната для зілля була приємнішою частиною.

Рейна примружилася.

— І що надумав?

— У західному крилі є стара майстерня алхіміків. Її не використовують років тридцять. Є вентиляція, кам’яні столи, окремий вихід у двір і товсті двері.

— Товсті двері — це важливо.

— Я подумав.

— О, він думає практично. Небезпечний розвиток.

— Там, правда, білий мармур на підлозі.

Рейна скривилася.

— Знімемо.

— Я так і сказав управителю.

Вона подивилася на нього довго.

— Ти вже говорив з управителем?

— Так.

— Про мою кімнату для зілля?

— Так.

— І сказав зняти мармур?

— Так.

Рейна мовчала, а Аріан злегка нахилив голову.

— Це погано?

— Ні.

— Тоді чому ти дивишся так, ніби я підкинув тобі проклятий перстень?

Вона відвела погляд.

— Бо це… уважно.

Це слово зірвалося з губ якось незручно, прозвучавши надто м’яко для відьми із Сірого Рову. Аріан виявив дивовижну чуйність: він не став посміхатися чи підколювати її, перетворюючи все на чергову сцену. Замість цього він просто промовив:

— Я хочу, щоб у тебе тут було місце, де ти не почуватимешся гостею.

Ох, Рейна понад усе ненавиділа, коли він говорив саме так — прямо, без жодного пафосу чи захисту. Його слова звучали настільки щиро, що її зазвичай безвідмовний сарказм на мить просто втрачав дорогу, залишаючи її абсолютно беззбройною.

— Тоді там потрібні полиці, — сказала вона.

— Скільки?

— Багато.

— Це можна.

— І замок на двері.

— Звичайний чи магічний?

— Обидва.

— Добре.

— І якщо туди зайде хоч один лорд без дозволу, я не відповідаю за наслідки.

— Я внесу це в правила користування кімнатою.

Рейна глянула на нього.

— Ти жартуєш?

— Частково.

Її посмішка згасла так само швидко, як і з’явилася. Варто було Рейні розслабитися, як із-за рогу виринув Каел з настільки серйозним виразом обличчя, що в неї все всередині похололо. Погане передчуття не збрехало — Рейна миттєво підібралася й перестала усміхатися.

— Що сталося?

Каел глянув на Аріана, потім на неї.

— Прибув гонець із прикордонних земель.

Аріан напружився.

— З яких саме?

— Із Північного тракту. Біля покинутих поселень за старим кар’єром.

Тіло Рейни напружилося, коли чорний камінь у кишені раптом почав наливатися теплом. Це не було колишнє життєдайне тепло — воно обпікало, пульсуючи тривожним, попереджувальним сигналом.

— І?

Каел простягнув складений аркуш із печаткою варти.

— Там знайшли чорний камінь. Він б’ється, як серце.

Коридор вмить заповнився залізобетонним холодом. Поки Аріан швидко розгортав принесений лист, Рейна застигла — весь її захисний арсенал шпильок випарувався, бо вона вже чітко знала суть послання. Сайрен Велл. Чорне серце під землею. Новий, зловісний удар прадавньої сили, яка відмовилася заснути навіть після того, як вони закрили Сім Дверей.

— Хто ще знає? — спитав Аріан.

— Імператор. Севера. Маґда.

Рейна підняла брову.

— Маґда мала лежати.

Каел сухо відповів:

— Вона сказала цілителям, що якщо вони не дадуть їй прочитати звіт, вона почне одужувати їм на зло.

— Так, це вона.

Аріан бігав очима по тексту, читаючи максимально швидко. Варто було Рейні помітити, як з кожним словом темніє його обличчя, її терпіння урвалося — вона різким рухом вихопила аркуш прямо в нього з рук.

— Гей.

— Читаю швидше, коли нервую.

Аріан не став сперечатися, поки вона швидко вчитувалася в лаконічні рядки. Повідомлення прикордонної варти було коротким і лякаючим: під чорним каменем виявлено покинуте святилище та сліди людей у білих плащах із символом відкритого ока. Уночі камінь запульсував, як серце, а після третього удару з глибоких надр піднявся глухий голос. Він не промовляв слів — він кликав ім’я. Морвейн. У коридорі наче вимкнули звуки, коли Рейна повільно опустила аркуш.

— Ну звісно. Бо було б неввічливо не запросити мене особисто.

Аріан дивився на неї.

— Це може бути пастка.

— Усе пастка. Деякі просто мають кращі декорації.

Каел сказав:

— Імператор скликає перше засідання Ради Печаті негайно.

Рейна застигла.

— Першого чого?

Каел обережно повторив:

— Ради Печаті.

— Вона ще не створена.

— Формально — створена указом годину тому.

Опустивши папір, Рейна повільно перевела погляд на Аріана. Він зустрів її прищулені очі з абсолютно безтурботним і занадто невинним виразом обличчя, що миттєво змусило її запідозрити черговий підступ.