Розділ 31: Після тиші

Тиша після перемоги виявилася дивною: не урочистою, не радісною, не такою, як у баладах, де після останнього удару меча небо розривається світлом, люди падають на коліна, а хтось обов’язково виголошує промову про долю. У Саду Чорного Каменю все було набагато простіше.

Маґда кашляла й сварилася з Каелом, який намагався переконати її не підводитися. Міра сиділа просто на землі й плакала від полегшення. Юліан Росс мовчав, дивлячись на власні долоні, ніби вперше бачив, що вони не тремтять. Севера перевіряла кайдани фон Крова з таким виглядом, наче готова була особисто втопити його в найближчій калюжі, якби калюжа тут була. Імператор Едвард Торн стояв біля чорного каменю, поклавши руку на його поверхню.

А Рейна… Рейна просто дихала. Це було несподівано складно. Після всіх Дверей, замків, ритуалів, тіней, чужих голосів, жертв, правд і майже-смертей звичайне дихання здавалося підозрілою розкішшю.

Аріан не відходив, продовжуючи тримати її за лікоть. Опора більше не була потрібна, ритуал завершився, і правила змінилися. Будь-хто з них міг розірвати цей контакт прямо зараз: він — опустивши руку, вона — відступивши на крок. Але після всього пережитого цей дотик залишався їхнім єдиним якорем. Тому ніхто не ворушився.

— Ти жива, — тихо сказав він.

Рейна глянула на нього збоку.

— Дуже проникливе спостереження. Трон точно в надійних руках.

Він усміхнувся, але в очах залишалася втома.

— Я перевіряв.

— На випадок, якщо я раптом стала привидом і саркастично переслідую тебе?

— Це звучить як те, що ти могла б зробити.

— Тільки якщо ти заслужиш.

Його усмішка стала м’якшою.

— Постараюся не заслужити.

Гостра відповідь застигла на губах Рейни — вона лише мовчки подивилася на його долоню, що тримала її за лікоть. Привид її власного зізнання з Зали Обітниць досі витав у повітрі: «Я теж обираю тебе». Це була дурість. Чисте безумство. Слова, які тепер непорушно стояли між ними, спаливши всі мости для відступу. І найстрашнішим у цій пастці було те, що вона не бажала порятунку.

Цієї миті Маґда раптом видавила крізь хрип:

— Якщо ви двоє зараз почнете дивитися одне на одного так ще довше, я встану й особисто зіпсую момент.

Рейна різко відвернулася.

— Ти мала лежати й мовчати.

— Я стара, поранена й майже героїчно не померла. Маю право говорити.

— Майже героїчно не померла — це не заслуга.

— Ще й яка. Померти легше, ніж потім слухати твої крики.

Каел, який підтримував Маґду, сказав дуже обережно:

— Пані Маґдо, вам справді краще не рухатися.

Маґда повільно повернула до нього голову.

— Капітане, ви хоробрий чоловік. Але якщо ще раз скажете мені, що краще, я прокляну ваші чоботи так, що вони співатимуть гімн Академії щоранку.

Каел замовк.Рейна кивнула.

— Розумний вибір.

Аріан нахилився до неї.

— Вона точно в порядку.

— Так. Якщо погрожує взуттю — житиме.

Севера підійшла до них. На її обличчі не було полегшення. Тільки сувора зібраність.

— Фон Кров живий, але більше не провідник. Його зв’язок із Дверима розірвано.

Рейна опустила погляд на чоловіка, прикутого рунічними кайданами до чорного дерева. Фон Кров постарів — не зовні, а десь глибоко зсередини, наче з його душі витягнули не силу, а сенс, яким він так довго себе годував. Уся його велич випарувалася: він більше не був мостом, не був пророком і втратив статус обраного темряви. Перед нею стояла звичайна людина, яка колись погодилася стати дверима для зла, а тепер залишилася наодинці з руїнами власних рішень.

— Він говоритиме? — спитав Аріан.

Севера подивилася на фон Крова.

— З часом.

— А якщо ні? — сказала Рейна.

Маґда підняла руку.

— Волога камера.

— Бачите? — Рейна кивнула. — У нас уже є стратегія.

Фон Кров хрипко засміявся.

— Ви думаєте, що все закінчено.

Рейна повільно повернулася до нього.

— Я дуже сподівалася, що ти хоча б п’ять хвилин полежиш мовчки.

— Двері закриті, — сказав він. — Але те, що стоїть за ними, пам’ятає вас.

Аріан зробив крок уперед, але Рейна поклала руку йому на плече.

— Ні. Він хоче останній раз налякати нас, щоб відчути себе важливим.

Фон Кров підняв на неї порожні очі.

— Ти не боїшся?

— Боюся.

Його усмішка сіпнулася, Рейна нахилилася трохи ближче.

— Але не тебе.

Він замовк, а Севера ледь помітно кивнула й дала знак Каелу.

— Забрати його. Окрема камера. Без дзеркал, без скла, без металевих поверхонь. Живі руни на кожні двері.

Каел передав Маґду двом цілителям, які нарешті прибігли, і підійшов до фон Крова.

— З радістю.

Маґда, яку цілителі намагалися покласти на ноші, одразу обурилася:

— Я сама йду.

Рейна різко обернулася.

— Ні.

— Дитино…

— Ні. Ти щойно була майже жертвою серця, яке вже обрали, чи як там ця гидота називалася. Ти ляжеш.

Маґда примружилася.

— Ти командуєш мною?

— Так.

— Нарешті виросла.

— Не роби це зворушливим. Я ще злюся.

— Добре. Злися, поки несуть.

«Молодь зовсім не поважає драматичних поранень», — бурмотіла Маґда, поки цілителі нарешті вкладали її на ноші. Дивлячись на це, Рейна відчула, як крижана напруга в грудях нарешті тане. Усе закінчилося: Маґда жива, Аріан поруч, Міра ціла, а Двері надійно закриті. Світ вистояв. Це раптове затишшя здавалося дивним і дуже підозрілим.

— Рейно, — тихо сказала Міра.

Дівчина підійшла до неї, тримаючи книгу біля грудей. Очі в неї були червоні, але світлі.

— Що?

Міра раптом міцно обійняла її, змусивши Рейну буквально завмерти на місці. Другі обійми за один день — це вже ставало серйозною загрозою для її репутації похмурої та неприступної одиначки.

— Ти теж? — пробурмотіла вона.

Міра не відпустила.