Розділ 29: Шості Двері

Зала Обітниць мовчала. На кам’яній табличці досі світилися слова:

ШОСТІ ДВЕРІ ВІДЧИНЯЮТЬСЯ НЕ СТРАХОМ. ВОНИ ВІДЧИНЯЮТЬСЯ ЖЕРТВОЮ, ЯКУ СЕРЦЕ ВЖЕ ОБРАЛО.

Рейна дивилася на напис і відчувала, як усе тепло, що лишилося після її правди з Аріаном, повільно стискається в грудях від усвідомлення страшної істини. Любов, яку можна втратити — ось що вони власноруч подарували темряві; це не була слабкість, помилка чи сором, а щось настільки справжнє, що тепер шості Двері вже чітко знали, куди саме потрібно бити.

Аріан досі міцно тримав її руку, але його пальці раптово стали напруженими й майже крижаними. Це лякало найбільше, адже в ньому завжди жив первісний вогонь, який тепер, здавалося, застиг перед новою загрозою.

— Ні, — сказав він тихо.

Рейна повернула до нього голову.

— Ти навіть не знаєш, що саме заперечуєш.

— Усе, що пов’язане з жертвою.

Маґда, яка стояла біля входу в залу, була бліда. Дуже бліда. І це лякало Рейну більше за напис. Маґда могла сваритися з древнім злом, лаяти придворних магів і називати принца “Ваша Блискучість”, але зараз її обличчя стало старим по-справжньому.

— Маґдо, — сказала Рейна. — Ти знаєш, про що йдеться.

Стара не відповіла одразу.

Це було відповіддю.

— Маґдо.

Вона важко видихнула.

— Шоста Двері не така, як попередні.

— Я вже зрозуміла, що вона не запрошує нас на чай.

— Не жартуй.

Рейна замовкла.

Маґда підійшла ближче до тріснутої таблички.

— Є старий закон печатей. Не всі двері можна закрити силою, правдою чи пам’яттю. Деякі шукають серцевий вузол.

Міра тихо перепитала:

— Серцевий вузол?

— Те, що людина вже обрала сильніше за себе, — сказала Маґда. — Не обов’язково кохання. Це може бути дитина, дім, обітниця, друг, трон, пам’ять. Але якщо шості Двері знайшли такий вузол, вони спробують вимагати його як плату.

Аріан різко сказав:

— Ми не платитимемо.

Ейрен, зв’язаний старими клятвами на підлозі, тихо засміявся.

— Ви вже платите. Кожним поглядом. Кожним дотиком. Кожною правдою, яку нарешті наважилися сказати.

Аріан ступив до нього, але Рейна стиснула його руку.

— Не годуй павука.

Ейрен перевів на неї погляд.

— А ти розумніша, ніж хочеш здаватися.

— А ти гірший, ніж здавався із самого початку. Це майже талант.

Каел нахилився й посилив світлові кайдани на руках Ейрена.

— Досить.

Ейрен скривився від болю, але не замовк.

— Ви думаєте, що шості Двері прийдуть за одним із вас. Як мило. Але вони прийдуть не за тілом. Вони прийдуть за вибором.

Рейна відчула, як ці слова неприємно впилися в думки.

— Що це означає?

Ейрен усміхнувся.

— О, маленька відьмо. Це означає, що іноді найбільша жертва — не померти за того, кого любиш. А відмовитися від нього, щоб він жив.

У залі стало дуже тихо.

Аріан повільно повернувся до Рейни.

— Ні.

Вона навіть не встигла нічого сказати.

— Ти не вирішуватимеш це сама, — сказав він.

Рейна підняла брову.

— Я ще навіть рота не відкрила.

— Я вже бачу, як ти думаєш.

— Ненавиджу, коли ти це робиш.

— Добре.

— Ні, не добре. Це моя робота — бачити чужі слабкі місця.

— А моя — не дати тобі перетворити себе на жертву.

Вона різко вдихнула.

— Я не збираюся…

— Збираєшся, якщо вирішиш, що це врятує інших.

Рейна замовкла, бо він мав повну рацію, і це усвідомлення було для неї просто нестерпним. Маґда вперше за весь цей довгий і важкий час підійшла ближче й м’яко, без звичної суворості, сказала:

— Ось чому шості небезпечні. Вони не змушують. Вони пропонують тобі зробити те, що ти й так майже готовий зробити.

Міра притиснула книгу до грудей.

— Де вони відкриються?

Севера оглянула тріснуту табличку.

— Напис не показує місце.

Імператор Едвард Торн, який до цього мовчав, раптом сказав:

— Я думаю, знаю.

Усі повернулися до нього. Обличчя Імператора було суворим.

— У палаці є місце, старіше за тронну залу і Залу Обітниць. Його закрили після смерті Еліари.

Рейна відчула, як амулет на грудях похолов.

— Яке місце?

Імператор подивився на неї.

— Сад Чорного Каменю.

Маґда різко вилаялася.

— Його мали зруйнувати.

— Не змогли, — відповів Едвард. — Коріння печаті проросло занадто глибоко.

Аріан насупився.

— Чому я ніколи про нього не чув?

Імператор повільно сказав:

— Бо я наказав стерти згадки з офіційних планів.

Рейна криво всміхнулася.

— У вашій родині дивна любов до прихованих кімнат.

— Так, — сказав Імператор. — І це була помилка.

Він уже не ухилявся від правди, і Рейна чітко це помітила, але від його нової, безкомпромісної прямоти їй чомусь зовсім не стало легше.

— Сад Чорного Каменю, — продовжив Імператор, — був створений Морвейнами як місце рівноваги. Там колись відьми й дракони давали спільні клятви. Не палацові. Не політичні. Живі.

Маґда тихо сказала:

— Якщо шості Двері шукають серцевий вузол, вони підуть саме туди.

Аріан стиснув меч.

— Тоді йдемо.

— Ні, — сказала Рейна.

Всі завмерли. Аріан дуже повільно повернувся до неї.

— Рейно.

Вона підняла руку.

— Я не кажу, що піду сама.

Він не одразу розслабився.

— Тоді що?

— Я кажу, що ми не підемо туди, доки не зрозуміємо, як закрити Двері без жертви.

Ейрен тихо засміявся.

— Нарешті страх.

Рейна різко повернулася до нього.

— Ні. Досвід. Я вже вивчила вашу улюблену схему. Ви показуєте нам два жахливі варіанти й робите вигляд, що інших немає. А потім ми знаходимо третій, і ви робите таке обличчя, ніби хтось зіпсував вам улюблений ритуал.

Маґда вперше за цей час усміхнулася.