Розділ 19: Ім’я на стіні

Ім’я Імператора світилося червоним.

ЕДВАРД ТОРН.

Не чорним, як імена членів Ордену. Не білим, як стерті записи. Червоним. Живим. Небезпечним.

Аріан стояв перед стіною Білого архіву й не рухався. Його обличчя стало таким спокійним, що Рейні одразу захотілося вдарити когось важким предметом. Вона вже знала: коли Аріан так мовчить, усередині нього не тиша. Там вогонь шукає, куди вирватися.

Сайрен Велл, зв’язаний рунами Севери, усміхався крізь кров на губах.

— Бачиш, принце? Ти шукав зрадників серед чужих, а найбільша правда завжди була у твоїй крові.

Аріан повільно повернувся до нього.

— Замовкни.

Голос був тихий. Але Білий архів затремтів. Рейна миттєво стала між ними.

— Ні.

Аріан подивився на неї.

— Відійди.

— Ні.

— Рейно.

— Не кажи моє ім’я таким голосом. Я не один із твоїх лордів, щоб відступати, коли ти гарчиш.

Його очі спалахнули золотом.

— На стіні ім’я мого батька.

— Я бачу.

— Воно червоне.

— Так.

— Ти знаєш, що це означає?

Рейна стиснула губи.

— Ні. І саме тому ти не будеш зараз спалювати єдину людину, яка, можливо, знає.

Сайрен тихо засміявся.

— Розумна відьма. Бачиш, принце? Вона вже краще за тебе розуміє гру.

Аріан зробив крок до нього, але Рейна різко вперлася долонею йому в груди. Жар під її пальцями був сильний. Дуже сильний. Але не некерований. Поки що.

— Подивись на мене, — сказала вона.

— Не зараз.

— Саме зараз.

Він важко дихав.

Рейна відчула, як за її спиною Маґда напружилася, Севера міцніше стиснула меч, а Каел, блідий після зламаного наказу, підвівся, готовий стати між принцом і Сайреном, якщо доведеться.

Але Рейна знала: зараз Аріану не потрібен ворог. Йому потрібен якір. Вона стала ближче.

— Ти щойно звільнив свого дракона, — тихо сказала вона. — Не дай старому павуку знову посадити тебе на ланцюг.

Аріан заплющив очі. Золоте світло під його шкірою стало слабшим. Не зникло. Але перестало тиснути на стіни. Рейна видихнула.

— Ось так. Хороший дракон.

Він відкрив очі.

— Ти щойно назвала мене хорошим драконом?

— Не звикай. Це було в кризовій ситуації.

Маґда ззаду пробурмотіла:

— Я б сказала “слухняним”, але тоді він точно спалахне.

Аріан кинув на неї короткий погляд.

— Я все чую.

— А я стара й говорю голосно.

Навіть у цій напрузі Міра ледь не всміхнулася.

Сайрен скривився.

— Як зворушливо. Дракон, відьма, стара нянька й зламаний капітан. Ви справді думаєте, що тепер ви родина?

Рейна повільно повернулася до нього.

— Ще одне слово про мою родину — і я перевірю, чи можна виростити болотний мох у твоїх легенях.

Севера сухо сказала:

— Панно Морвейн.

— Що? Я ж сказала “перевірю”, а не “зроблю”.

Каел тихо додав:

— Різниця сумнівна.

— Але юридично важлива.

Аріан знову глянув на ім’я батька.

— Червоний колір. Що він означає?

Сайрен мовчав. Рейна нахилилася до нього.

— У нас є два варіанти. Перший: ти відповідаєш. Другий: Маґда починає ставити питання.

Сайрен зневажливо подивився на стару. Маґда повільно всміхнулася.

— Дитино, у мене є трави, які змушують людину згадати навіть те, що вона вигадала.

Усмішка Сайрена трохи зблідла.

— Червоний означає не члена Ордену.

Аріан напружився.

— Тоді що?

— Борг крові.

У Білому архіві стало холодно. Міра тихо перепитала:

— Борг крові?

Севера нахилилася до однієї зі стін, де поруч з іменами світилися старі пояснювальні руни.

— У старих записах це означало людину, яка дала клятву Ордену або була пов’язана з ним ритуалом, але не обов’язково служила добровільно.

Рейна різко подивилася на Сайрена.

— Імператор не зрадник.

Сайрен усміхнувся.

— Хіба я сказав, що зрадник?

Аріан підійшов ближче.

— Яка клятва?

Сайрен мовчав. Каел, усе ще блідий, підняв меч і приставив вістря до підлоги перед архіваріусом.

— Відповідай.

Сайрен перевів на нього чорні очі.

— А ти, хлопчику, краще мовчи. Ти носив наш наказ у собі все життя й навіть не здогадувався. Твоя вірність така ж крихка, як скло.

Каел зблід ще сильніше, але не відступив.

— Можливо. Але зараз я сам обираю, куди направити меч.

Рейна тихо сказала:

— Добре сказано.

Каел ледь помітно кивнув. Сайрен зітхнув, наче вони всі страшенно його втомили.

— Едвард Торн уклав борг крові в ніч пожежі Нижніх тунелів.

Рейна завмерла. Аріан повільно сказав:

— Мій батько казав, що прибув запізно.

— Він прибув вчасно, — відповів Сайрен. — Але не туди, куди ви думаєте.

Маґда різко стиснула кулаки.

— Брешеш.

— Ні, стара. Ти просто не бачила всього.

Сайрен повернув голову до Рейни.

— Еліара вже закрила печать. Дитину винесли. Тунелі горіли. А молодий Едвард Торн знайшов не її тіло. Він знайшов уламок Безіменного Сонця, що залишився в печаті. І тоді йому запропонували вибір.

Аріан не зводив із нього очей.

— Який?

— Дати свою кров, щоб утримати уламок і не дозволити йому вирватися одразу. Або дозволити йому пройти через місто.

Тиша стала важкою.

Рейна відчула, як її гнів на Імператора, що палав десь глибоко після історії Еліари, раптом хитнувся.

— Він погодився, — сказала вона.

— Так, — прошепотів Сайрен. — Він уклав борг крові. Але кожна клятва має ціну. Безіменне Сонце отримало шлях до його роду. До його спадкоємця. До останнього Істинного Дракона.

Аріан відступив на пів кроку. Рейна одразу схопила його руку.

— Ні. Це не твоя вина.

— Він зробив це, щоб врятувати місто, — тихо сказав Аріан.

— Так.