Розділ 18: Останній Істинний Дракон

У Білому архіві стало так тихо, що Рейна почула власне серцебиття.

На розгорнутому сувої було лише одне ім’я.

АРІАН ТОРН.

Чорні очі лорда Сайрена Велла не кліпали. Старий архіваріус стояв біля дальньої стіни, тримаючи сувій так, ніби це був не шматок пергаменту, а вирок.

— Справжня мета Ордену ніколи не була троном, — повторив він. — Вона завжди була останнім Істинним Драконом.

Аріан не поворухнувся. Жодного кроку. Жодного слова.

Тільки золоте світло тонкою лінією пробігло по його пальцях. Рейна побачила це й одразу стала ближче до нього.

— Останнім? — тихо спитала вона. — Що це означає?

Сайрен Велл повільно усміхнувся.

— Те, що рід Торнів давно вже не такий сильний, як удає. Драконяча кров слабшала поколіннями. І лише один спадкоємець народився з повним вогнем прадавньої лінії.

Його чорний погляд уп’явся в Аріана.

— Він.

Аріан нарешті заговорив:

— Ти служиш Безіменному Сонцю.

— Я служу правді.

Маґда пирхнула:

— Ох, як знайомо. Усі зрадники чомусь називають свою гидоту правдою.

Сайрен перевів на неї погляд.

— Стара відьма. Ти досі жива.

— На зло багатьом, любчику.

Рейна ледь не всміхнулася, але напруга не дозволила. Вона не відводила очей від сувою.

— Навіщо Ордену Аріан?

Сайрен провів пальцем по імені на пергаменті.

— Бо Істинний Дракон — не просто спадкоємець. Він жива брама. Його вогонь може не тільки знищувати. Він може пробудити те, що спить за межами семи замків.

Аріан стиснув щелепи.

— Ти брешеш.

— Невже? — старий нахилив голову. — Хіба ти ніколи не відчував, що твоя сила більша за твоє тіло? Що вогонь усередині тебе не просто належить тобі, а кличе кудись глибше?

Рейна відчула, як Аріан напружився. Це було відповіддю. Він відчував. І мовчав про це.

Сайрен усміхнувся ширше.

— Бачиш? Ти знаєш.

Рейна різко сказала:

— Не слухай його.

— О, вона знову тебе тримає, — прошепотів Сайрен. — Маленький замок, який боїться, що дракон згадає свої крила.

Рейна зробила крок уперед.

— А ти старий архівний павук, який надто довго сидів серед пилу й вирішив, що це мудрість.

Міра тихо видихнула:

— Рейно…

— Що? Він почав.

Сайрен підняв руку. Білі шухляди в стінах одночасно клацнули.

Одна за одною вони почали відкриватися. З них виповзали тонкі чорні стрічки пергаменту, вкриті рунами. Вони звивалися в повітрі, мов змії.

Севера миттєво витягла меч.

— Назад.

Каел став біля входу, перекриваючи шлях до сходів. Аріан підняв руку, і золоте світло зібралося біля його долоні. Сайрен похитав головою.

— Ні, принце. Тут не Академія і не тронна зала. Це Білий архів. Тут кожне слово має пам’ять. Кожна брехня — форму. Кожен страх — ім’я.

Чорні стрічки різко метнулися до Аріана. Рейна розбила пухирець об підлогу.

Зелений дим вирвався назустріч, але стрічки пройшли крізь нього, наче були не матеріальними.

— Погано, — сказала Рейна. — Дуже погано.

Аріан розсік першу стрічку золотим вогнем.

Вона спалахнула, але не згоріла. Навпаки — у повітрі проявилися слова.

ТИ ЗНИЩИШ ЇЇ.

Аріан завмер на частку секунди. Друга стрічка обвила його зап’ястя.

На ній засвітився новий рядок:

ДРАКОН НЕ ВМІЄ ЛЮБИТИ, НЕ СПАЛЮЮЧИ.

Рейна відчула, як у грудях усе різко стиснулося.

— Аріане, це не твої думки.

Сайрен тихо засміявся.

— Ні. Це його страхи. А страхи ніколи не народжуються з нічого.

Аріан спробував розірвати стрічку, але та лише сильніше вп’ялася в руку. По його шкірі побігла золота луска.

Севера кинулася вперед, та третя стрічка вдарила перед нею об підлогу, створюючи чорний бар’єр.

Міра відкрила книгу й почала швидко читати руну розриву пам’яті.

Маґда схопила її за плече.

— Не цю, дівчинко. Вона розірве йому свідомість разом із чарами.

Міра зблідла.

— Тоді яку?

Маґда подивилася на Рейну.

— Її.

Рейна вже зрозуміла.

Знову. Завжди знову. Дракон і замок. Вогонь і печать. Довіра проти страху.

Вона підійшла до Аріана, хоча чорні стрічки били по повітрю навколо нього.

— Дивись на мене.

Аріан не відповів.

Його очі палали золотом, але погляд був не тут. Чорні написи рухалися по його шкірі, затягуючи його глибше в чужу магію.

ТИ ОСТАННІЙ.

ТВОЯ КРОВ НАЛЕЖИТЬ НЕ ТОБІ.

УСІ, КОГО ТИ ЛЮБИШ, СТАНУТЬ ПОПЕЛОМ.

Рейна вдарила одну зі стрічок кинджалом. Марно. Лезо пройшло крізь неї.

Сайрен спокійно сказав:

— Це не те, що можна розрізати ножем.

— Шкода, — прошипіла Рейна. — Я люблю прості рішення.

Вона схопила Аріана за обличчя, змушуючи його подивитися на себе. Його шкіра була гаряча. Надто гаряча.

— Аріане.

Його зіниці звузилися.

— Відійди.

— Ні.

— Я можу…

— Я знаю.

— Ти не знаєш.

— Знаю.

Він здригнувся.

Рейна говорила швидко, бо чорні стрічки вже тягнулися й до неї:

— Ти боїшся, що твій вогонь знищить мене. Що ти народився зброєю. Що всі бачать у тобі тільки силу, трон і кров. Але я не всі.

Його погляд на мить прояснився.

— Рейно…

— Я бачила тебе не лише сильним. Я бачила тебе наляканим, злим, впертим, нестерпним і таким пафосним, що іноді хочеться викинути тебе з балкона.

Куточок його губ ледь здригнувся.

— Це… підтримка?

— Найкраща, яку маю.

Стрічки стиснулися сильніше. Аріан скривився. Рейна поклала свою долоню з чорним знаком на його груди — туди, де під тканиною шалено билося серце.

Її знак спалахнув.

Сайрен різко нахилився вперед.

— Не смій.

Рейна навіть не глянула на нього.