Розділ 13: Та, що зберегла дитя

Сірий Рів зустрів їх дощем.

Не красивим палацовим дощем, який м’яко стікає по мармурових колонах і робить сади ще більш поетичними. Ні. Це був важкий, брудний дощ Нижнього Кварталу, який падав з неба так, ніби хотів прибити місто до землі.

Вулиці перетворилися на темні струмки. Вода несла уламки соломи, попіл, шматки старого паперу й запах усього, що мешканці воліли б не помічати. З дахів лило потоками, у провулках хлюпали калюжі, а десь неподалік хтось голосно сварився через украдений плащ.

Рейна вдихнула на повні груди.

— Дім, — сухо сказала вона.

Аріан, який ішов поруч у темному плащі без гербів, подивився на неї так, ніби намагався зрозуміти, жартує вона чи ні.

— Ти справді так це називаєш?

— А як інакше? “Місце, де тебе можуть пограбувати, обдурити, проклясти й нагодувати найкращою юшкою в місті”? Занадто довго.

Каел ішов трохи попереду, уважно оглядаючи провулки. Він узяв із собою лише двох вартових без імператорських знаків, щоб не привертати зайвої уваги.

Хоча це не дуже допомагало.

Аріан навіть без гербів виглядав так, ніби йому місце на балконі палацу, а не в калюжі між шинком і лавкою сумнівних амулетів. Люди озиралися. Не всі впізнавали принца, але всі відчували: чужий. Верхній. Багатий.

І, можливо, вартий пограбування.

Рейна помітила двох хлопчаків, які вже оцінили його пояс і чоботи.

— Навіть не думайте, — кинула вона їм.

Один із хлопців завмер.

— Рейна?

Вона примружилася.

— Тімко?

Хлопчина широко всміхнувся, показавши щілину між передніми зубами.

— Ти повернулася!

— Тимчасово. І не для того, щоб витягати тебе з неприємностей.

— А я й не в неприємностях.

Рейна повільно глянула на його руку, яка вже була за пів кроку від кишені Аріанового плаща.

Тімко зітхнув.

— Майже не в неприємностях.

Аріан опустив погляд на хлопця.

— Він намагався мене обікрасти?

— Ні, — сказала Рейна. — Він тренувався. Різниця в тому, що якби крав по-справжньому, ти б уже нічого не помітив.

Тімко гордо випростався.

— Я швидкий.

— Ти нахабний, — сказала Рейна. — Швидким станеш, коли перестанеш вибирати жертв, які можуть випадково спалити тобі брови.

Хлопець подивився на Аріана уважніше.

— Він маг?

— Гірше. Принц.

Тімко зблід.

Аріан повільно повернув голову до Рейни.

— Ти щойно розкрила мене.

— У Сірому Рові всі таємниці живуть рівно до першої калюжі. Звикай.

Тімко відступив на крок.

— Я нічого не бачив.

— Розумний хлопчик, — сказала Рейна й кинула йому монету. — Маґду бачив?

Веселість миттєво зникла з його обличчя.

Він подивився вбік.

Рейна відчула, як у грудях щось стислося.

— Тімко.

— Її забрали, — тихо сказав він.

Аріан напружився.

Каел повернувся до них.

Рейна зробила крок ближче до хлопця.

— Хто?

— Люди в чорних плащах. Учора вночі. Вони прийшли до лабораторії. Спершу ми подумали, що це Рада Трущоб. Але вони не говорили як наші. Вони… — він ковтнув повітря. — Вони навіть не залишали слідів у бруді.

Рейна відчула, як холод піднімається по спині.

Орден.

Або те, що носило його ім’я.

— Маґда жива?

Тімко кивнув.

— Була, коли вони її вели. Вона кричала, щоб ніхто не ліз. А потім сказала…

— Що?

Хлопець подивився на Рейну.

— “Скажіть моїй дівчинці, що колодязь пам’ятає”.

Світ на мить став дуже тихим.

Дощ падав.

Люди ходили.

Десь гримів віз.

А Рейна чула тільки ці слова.

Колодязь пам’ятає.

Старий колодязь.

Той самий, біля якого Маґда нібито знайшла її після пожежі.

Аріан тихо сказав:

— Рейно?

Вона випросталася.

— Йдемо.

— До колодязя?

— Спершу до лабораторії.

— Чому?

Вона подивилася на нього.

— Бо якщо Маґда залишила мені повідомлення, воно буде не там, де його шукали б вороги. А там, де я колись найбільше не любила прибирати.

Лабораторія Рейни була розгромлена.

Двері висіли на одній петлі. Скляні колби валялися розбитими по підлозі. Сушені трави, які вона збирала місяцями, були розтоптані в болотяну кашу. Полиця з рідкісними порошками лежала на боці, стіл розкололи навпіл, а на стіні хтось видряпав чорний знак.

Дракон.

Ліани.

Камінь.

Рейна стояла на порозі й мовчала.

Аріан зайшов слідом, але нічого не сказав.

І добре.

Бо якби він спробував її втішати, вона, можливо, кинула б у нього чимось важким. Не зі злості на нього. Просто тому, що біль потребував виходу.

Вона підійшла до розбитої полиці й підняла уламок синьої реторти.

— Я її тільки хотіла купити, — тихо сказала вона. — Навіть не встигла.

Аріан обережно наблизився.

— Маґда жива. Ми знайдемо її.

Рейна засміялася коротко й порожньо.

— Ти не вмієш обіцяти дрібниці, так?

— Ні.

— Помітно.

Каел оглядав кімнату.

— Тут шукали щось конкретне. Не просто руйнували.

Рейна кивнула.

— Їм потрібні були записи Маґди.

— Вона зберігала їх тут?

— Вона зберігала все там, де я ніколи б не подумала шукати.

Рейна підійшла до старої печі в кутку. Вона завжди ненавиділа чистити її. Маґда постійно сварилася, казала, що одного дня сажа оживе й з’їсть Рейну за нахабство.

Рейна присіла, просунула руку в холодну піч і намацала знайому тріщину в задній стінці.

Натиснула.

Цеглина клацнула.

З-під печі висунулася вузька дерев’яна шухляда.

Аріан підняв брову.

— У печі?

— Я ж казала. Там, де я найбільше не любила прибирати.

У шухляді лежав маленький шкіряний згорток, кілька пожовклих аркушів і срібне кільце з чорним каменем.