Розділ 4: Напис на стіні

У західному крилі Академії стояла така тиша, ніби всі звуки хтось вирізав ножем.

Курсанти мовчали.

Магічні ліхтарі на стінах тьмяно блимали, намагаючись знову розгорітися, але темна хвиля, що пройшла коридором, наче висмоктала з них силу. На білому камені підлоги лежав розколотий охоронний кристал. Його уламки ще мерехтіли слабким блакитним світлом.

А на стіні палали слова:

ДРАКОН УЖЕ В КЛІТЦІ.
ВІДЬМА ВІДЧИНИТЬ ДВЕРІ.

Рейна дивилася на напис і відчувала, як її амулет тремтить під пальцями.

Він ніколи так не поводився.

Навіть тоді, коли вона в дитинстві випадково впустила його в казан із киплячим зіллям. Навіть тоді, коли один п’яний чаклун намагався купити його за мішок срібла й дві пляшки чорного рому. Навіть тоді, коли у Сірому Рові вона вперше побачила золоту блискавку над палацом.

Тепер камінь ніби жив.

І боявся.

— Всі назад, — різко наказав Аріан.

Його голос пролунав спокійно, але в ньому було стільки влади, що натовп курсантів мимоволі відступив.

Один хлопець спробував заглянути через плече іншого, але Аріан лише повернув голову — і той одразу зробив крок назад.

Рейна хмикнула.

— Зручно, мабуть, народитися з голосом, від якого люди слухаються швидше, ніж думають.

— А тобі зручно не слухатися взагалі? — холодно кинув він.

— Дуже. Економить час.

Аріан не відповів. Його погляд знову повернувся до напису.

Рейна присіла біля розколотого кристала. Обережно торкнулася уламка кінчиком пальця. Світло всередині кристала сіпнулося, а потім згасло.

— Його не просто розбили, — тихо сказала вона.

Аріан опустився поруч.

— Що ти бачиш?

Рейна скосила на нього очі.

— О, принц питає думку болотяної відьми? Це треба записати в історію Академії.

— Рейно.

Він вимовив її ім’я коротко. Без насмішки. Без зверхності.

І чомусь саме це змусило її замовкнути.

Вона знову подивилася на уламки.

— Кристал висушили зсередини. Спочатку витягнули з нього захисну магію, а потім розкололи оболонку. Як шкаралупу яйця.

— Це могла зробити академічна руна?

— Ні. Академічні руни чисті. Симетричні. Нудні до смерті. А це…

Вона провела пальцем над чорним знаком на підлозі, не торкаючись його.

— Це стара магія. Брудна. Жива. Вона не написана — вона проросла крізь камінь.

Аріан уважно подивився на неї.

— Ти знаєш її?

Рейна стиснула губи.

— Я бачила схожі лінії в старих книгах. У Сірому Рові інколи продають речі, які краще було б спалити ще до того, як їх відкрили.

— І?

— І це не закляття нападу.

— Тоді що?

Рейна підняла очі до напису.

— Попередження.

Позаду хтось тихо схлипнув.

Рейна озирнулася.

Біля стіни стояла молодша курсантка з блідим обличчям. Її руки тремтіли, а на рукаві мундиру виднівся пил від штукатурки. Поруч із нею Міра намагалася її заспокоїти.

— Вона знайшла кристал першою? — запитала Рейна.

Міра кивнула.

— Так. Це Ліана. Вона йшла до кімнати, коли почула тріск. А потім побачила напис.

Аріан підійшов до дівчини.

Та одразу випросталася, хоч було видно, що вона ледве тримається на ногах.

— Ваша Високосте…

— Що ти бачила? — спитав він уже м’якше.

Ліана ковтнула повітря.

— Нічого. Тільки світло. Чорне із золотим. Воно… воно ніби текло по стіні. А потім з’явилися слова.

— Хтось був поруч?

— Я не бачила. Але…

Вона замовкла.

Рейна зробила крок ближче.

— Але що?

Ліана подивилася на неї з таким страхом, ніби боялася сказати зайве.

— Я чула сміх.

У коридорі знову стало тихо.

— Чий? — запитав Аріан.

— Не знаю. Чоловічий. Тихий. А потім хтось сказав…

Ліана зблідла ще сильніше.

— Що сказав?

Дівчина ледве ворухнула губами:

— “Перший замок ослаб.”

Рейна відчула, як по спині пробіг холод.

Перший замок.

Вона знову торкнулася амулета.

Аріан помітив цей рух.

— Ти щось знаєш.

— Я багато чого знаю. Наприклад, як вивести пляму кровожерливої цвілі з чобота. Але це не значить, що я знаю все.

— Не ухиляйся.

— Не наказуй.

Їхні погляди зчепилися.

Міра тихо кашлянула.

— Може, краще не сваритися прямо біля проклятого напису?

Рейна першою відвела очі.

— Розумна дівчина. Люблю розумних. Вони рідше вмирають через дурні рішення.

У цей момент коридором пройшов новий холодний подих.

Напис на стіні спалахнув яскравіше.

Аріан різко підняв руку, закриваючи собою курсантів.

Рейна інстинктивно зробила крок уперед, поруч із ним. З її долоні вирвалися темно-зелені лінії болотяної магії й ковзнули по підлозі, створюючи тонке захисне коло.

Аріан глянув на неї.

— Ти захищаєш їх?

— Не звикай. Я просто не люблю, коли хтось псує підлогу там, де я живу.

Напис раптом почав змінюватися.

Літери розповзлися, наче чорне чорнило у воді, а потім склалися в новий знак.

Коло.

Всередині — дракон, обвитий колючими ліанами.

А під ним маленький символ у формі чорного каменю.

Рейна перестала дихати.

Вона знала цей символ.

Він був вирізьблений на звороті її амулета.

Аріан повільно повернувся до неї.

— Тепер скажеш, що це теж випадковість?

Рейна відкрила рот, але не встигла відповісти.

— Розійтися!

Голос магістра Севери прокотився коридором.

Вона йшла швидко, у темному бойовому мундирі, а за нею — двоє викладачів захисних рун. Її сиве волосся було зібране високо, очі холодні й уважні.

Побачивши знак, вона зупинилася.

Лише на мить.

Але Рейна помітила.

Магістр Севера впізнала його.

— Усіх курсантів — до головної зали, — наказала вона. — Ніхто не повертається в західне крило до мого дозволу.