Розділ 8: Тіні за троном

Повернення до Академії минуло в напруженій тиші.

Аріан і Рейна йшли порожніми коридорами, не промовляючи ні слова.

Кожен думав про одне й те саме.

Фон Кров утік.

А це означало, що небезпека стала ще ближчою.

— Про що думаєш? — нарешті запитала Рейна.

— Про те, що ми дивимося не туди.

— Поясни.

Аріан зупинився біля високого вікна.

За склом повільно сходив світанок.

— Фон Кров був лише виконавцем.

— Я теж так думаю.

— Такі люди не будують змови самостійно.

— Отже, у нього був господар.

— Або союзник.

Рейна насупилася.

— Мені це не подобається.

— Мені теж.

Раптом за їхніми спинами пролунав знайомий голос.

— Ваше Високосте.

Аріан різко обернувся.

Перед ними стояв капітан королівської варти Едгар Вейн.

Один із небагатьох людей, яким принц довіряв.

Але цього разу його обличчя було смертельно блідим.

— Що сталося?

— Імператор...

Едгар важко ковтнув.

— На нього здійснили замах.

Світ ніби завмер.

— Що?!

— Учора вночі.

Аріан побілів.

— Він живий?

— Так.

— Дякувати небесам.

— Але його стан важкий.

У грудях принца щось болісно стиснулося.

Рейна вперше бачила такий погляд.

Не гнів.

Не лють.

Страх.

Справжній страх за близьку людину.

— Ми вирушаємо до палацу, — сказав Аріан.

— Негайно.

Едгар кивнув.

— Карета вже чекає.

Рейна зробила крок назад.

— Тоді я залишу вас.

— Ні.

Вона здивовано підняла голову.

— Що?

— Ти їдеш зі мною.

— Принце, це імператорський палац.

— Саме тому.

— Ти серйозно?

— Повністю.

Аріан подивився їй просто в очі.

— Я довіряю тобі більше, ніж половині людей при дворі.

Рейна завмерла.

Вона не очікувала почути це.

Особливо від нього.

— Це найдивніший комплімент у моєму житті.

— Звикай.

На його обличчі вперше з'явилася справжня усмішка.

І Рейна раптом зрозуміла, що бачить її вперше.

Без масок.

Без титулів.

Без стін між ними.

І саме це лякало її найбільше.

Бо серце чомусь почало битися швидше.

А це вже було небезпечно.

Для них обох.

Попереду на них чекала столиця.

І правда, яка могла змінити долю всієї Імперії.