Розділ 1: Запах болотяної м’яти та закон вулиць Нижній Квартал

 Нижній Квартал, відомий серед місцевих як Сірий Рів, ніколи не спав. Він дихав смородом річкової тліні, дешевого перебродилого елю та кіптяви від нелегальних алхімічних лабораторій. Тут закон Імперії не діяв — тут панував закон ножа, золота та відьмацьких проклять.

Рейні було дев'ятнадцять, і останні десять років вона виживала тут завдяки гострому розуму, зухвалому характеру та спадковій відьомській магії, яку аристократи зневажливо називали «болотяною гниллю».

Вона ліниво підкидала в повітрі свій улюблений кінжал із зазубреним лезом, ловлячи його за руків'я без жодного погляду. Вітер куйовдив її довге, густе темно-каштанове волосся, яке пахло сушеною м'ятою та полином.

На Рейні були шкіряні штани, що щільно облягали стегна, і вільна сорочка з глибоким вирізом, який відкривав тонку лінію ключиць — на вулицях Сірого Рову зручність цінувалася вище за цнотливий етикет верхнього міста.

—Гей, відьмо! — знизу пролунав хрипкий голос.

— Барнабі сказав, що твоє зілля від магічної трясучки знову подорожчало. Ти що, зовсім страх втратила?

Рейна перевела погляд униз. У провулку стояв один із місцевих здирників Ради Трущоб — кремезний здоровань на прізвисько Шрам. За його спиною маячили ще двоє з важкими залізними дубинами.

Вона граціозно підвелася, наче кішка, балансуючи на самому краю карниза, і солодко посміхнулася, демонструвавши трохи загострені ікла:

— Шраме, дорогенький. Моє зілля вариться на основі підземного моху, який я особисто збираю в норах болотяних щурів-переростків. Якщо тебе не влаштовує ціна — можеш піти й назбирати його сам. Тільки не забудь узяти з собою гробаря, бо твої мізки вилізуть назовні ще до того, як ти знайдеш першу кочку.

— Ах ти ж дрянь... — Шрам вихопив тесак і зробив крок до дверей її лабораторії.

— Хлопці, ламайте двері. Перевернемо її кубло, заберемо все, а відьму провчимо, щоб знала, як зухвало говорити з Радою.

 Рейна навіть не здригнулася. Навпаки, її очі заблищали диким, небезпечним азартом. Вона запустила руку в патронташ на поясі, вихопила маленький глиняний пухирець із каламутною зеленою рідиною і жбурнула його прямо під ноги бандитам.

— Вуличне правило номер один, хлопчики: ніколи не приходьте з ножем на розбірки з відьмою, — крикнула вона, клацаючи пальцями з брудними нігтями і шепочучи активаційну руну.

Пухирець розлетівся з гучним тріском. Наступної миті з землі вирвалися гігантські, товсті пагони отруйного болотяного плюща. Вони блискавично обплели ноги Шрама та його посіпак, стискаючи їх так, що почувся хрускіт кісток. Рослини випускали густий фіолетовий дим, який миттєво змусив бандитів кашляти й задихатися.

Рейна легко стрибнула з третього поверху, амортизувавши падіння коротким закляттям повітряної подушки, і приземлилася прямо перед Шрамом, який безпорадно борсався в путах.

Вона підійшла впритул, нахилилася, навмисно дозволяючи йому зазирнути у свій глибокий виріз сорочки, де між грудьми висів амулет із чорного каменю, і приставила кінжал до його горла.

—Наступного разу, коли захочеш зайти до мене в гості без запрошення, я підсиплю твоєму босові в ель прокляття кривавого поносу. Зрозумів мене? — її голос звучав тихо, але від нього віяло справжньою, первісною загрозою.

 — З-зрозумів... — прохрипів бандит, блідніючи від страху.

 Рейна різко крутанула кінжал, зрізавши гаманець з його пояса, і клацнула пальцями, змушуючи плющ відпустити здобич. Бандити кинулися тікати, спотикаючись і кашляючи.

Вона задоволено зважила гаманець у руці. Грошей тут було достатньо, щоб купити нову алхімічну реторту. Але її тріумф перервав дивний гуркіт над головою. Небо над Сірим Ровом раптом розірвала золота блискавка, хоча хмар не було.

Рейна підняла голову, дивлячись у бік Верхнього Кварталу, де височіли мармурові шпилі Імператорського палацу

. — Схоже, дракони знову влаштували виставу, — пробурчала вона, ховаючи гроші. — Живуть у розкошах, поки ми тут боремося за виживання. Нічого, колись і до вас доберуся.