"Смак заліза "

Назва: КОДЕКС КРОВІ

Автор: Елін Арсенова

Цикл: Брат (Книга №2)

Жанр: Детектив, Гостросюжетний трилер, Кримінальна драма

Вікова категорія: 18+

АНОТАЦІЯ

Щастя — це найкрихкіша річ у світі тих, хто звик до запаху пороху.

Нік і Ніка знайшли свій притулок біля тихого озера, сподіваючись, що минуле нарешті змирилося з їхньою свободою. Але один символ — кривава Омега — перекреслив мирне майбутнє. Організація «Тринадцять» не пробачає зради, і тепер їхня мішень — не секретні архіви, а маленьке життя, що тільки-но почалося.

Коли закон безсилий, а ворог ховається в тіні твого власного дому, залишається лише одне правило. Правило, написане кров’ю. Починається велика гра, де на кону — не просто життя, а майбутнє цілої сім'ї.

Цитата: «Вони думали, що знайшли мою слабкість. Але вони знайшли причину, чому я спалю цей світ дотла, якщо з його голови впаде хоча б одна волосина».

            ЗМІСТ:

1 Смак заліза Повернення війни. Напад на будинок біля озера та перша кров.

2 Тіні Тринадцяти Хто стоїть за символом Омега? Нік починає власне розслідування.

3 Сховище «Бункер» Перегрупування команди. Даня, Ден і Сєрж знову в грі.

4 Материнська лють Коли Ніка бере зброю до рук, щоб захистити сина.

5 Під прицілом Перша масштабна сутичка в місті. Ворог ближче, ніж здається.

6 Ціна безпеки Важкий вибір Ніка: врятувати друзів чи назавжди зникнути.

7 Кодекс крові Фінальна битва, де правила перестають діяти.

ВІД АВТОРКИ

«"Кодекс крові" — це продовження історії, яка підкорила ваші серця. Це книга про те, що справжня сім'я — це не тільки спільне прізвище, а й готовність пройти крізь пекло заради одне одного. Буде гаряче, обіцяю! Ваша Елін Арсенова.»

ТЕГИ ДЛЯ ПОШУКУ

#детектив #трилер #небезпека #сімейні_таємниці #екшн #команда #сильний_герой

    Глава 1: Смак заліза

Сонце над озером сідало повільно, забарвлюючи воду в колір густого вишневого соку. Це була та сама ідилія, про яку Нік мріяв шість років, витираючи кров з обличчя в брудних підвалах Управління.

Ніка стояла на кухні, наспівуючи щось тихе, а в залі чувся розмірений звук крісла-гойдалки. Все було надто ідеально. Настільки, що в Ніка почало ломити старі шрами.

Він сидів на веранді й чистив свій старий «Глок». Це був його ритуал. Хтось медитує, хтось п’є чай, а Нік перевіряє справність пружини та чистоту ствола. Алі лежав біля його ніг, але його вуха безперестанку смикалися, ловлячи кожен шелест очерету.

— Ти знову за своє? — Ніка вийшла на веранду з двома чашками кави. Вона виглядала такою домашньою в його великій футболці, що в грудях Ніка щось боляче стиснулося. — Ми ж домовилися: зброя тільки в сейфі. Тут безпечно.

Нік глянув на неї, намагаючись посміхнутися.

— Старі звички, кохана. Просто профілактика.

Він не сказав їй про повідомлення з символом «Ω». Не сказав про соску, яку знайшов у скриньці. Він хотів подарувати їй хоча б ще один тихий вечір.

Раптом Алі різко підхопився. Він не загавкав — він видав низький, вібруючий звук, який Нік чув лише раз: коли на них виходила група ліквідаторів у Карпатах.

— Алі, місце! — тихо наказав Нік, але рука вже автоматично дослала патрон у патронник.

— Ніку, що відбувається? — голос Ніки здригнувся. Вона поставила каву на стіл, і чашки тихенько задзвеніли від її тремтіння.

Світло в будинку раптом моргнуло і згасло. Тиша стала абсолютною. Навіть цвіркуни в траві замовкли, ніби за командою.

На екрані телефону, що лежав на столі, спалахнуло нове повідомлення. Жодного тексту. Тільки зворотний відлік:

00:59… 00:58… 00:57…

— В підвал. Зараз же! — Нік перехопив пістолет і схопив Ніку за руку. Його голос більше не був домашнім. Це був голос командира, який бачить ціль.

— А малюк?! — скрикнула вона.

— Я заберу його. Біжи до Дані в бункер, він знає, що робити!

У цей момент з боку лісу почувся свист. Це не був вітер. Це був звук теплового датчика, який зафіксував ціль. «Тринадцять» не прислали вбивць. Вони прислали протокол повного очищення.

— Почалося, — процідив Нік крізь зуби, відчуваючи в роті забутий смак заліза. Смак війни, яка ніколи не відпускає своїх солдатів

Таймер на екрані невблаганно відраховував секунди: 00:42… 00:41…

Нік заштовхнув Ніку в замаскований прохід за книжковою полицею.

— Не виходь, поки не почуєш мій голос. Або голос Алі. Зрозуміла?

Вона лише мовчки кивнула, міцно притискаючи до себе малюка. Очі її були повні жаху, але вона знала: зараз Нік — її єдиний шанс.

Як тільки панель зачинилася, Нік торкнувся гарнітури у вусі.

— Даня, я знаю, ти вже в системі. Дай мені картинку!

— На зв'язку, бро, — почувся спокійний, ледь іронічний голос Дані. — Ти вчасно. Твій будинок обклали з трьох сторін. Глушилки працюють на повну, але я пробив вікно через старий супутник. Дивись на планшет.

На екрані з'явилися теплові мітки. П'ятеро підходили з лісу, двоє — з боку озера.

— Вони професіонали, Ніку. Рухаються за протоколом "Спектр". Тобі самому не вивезти, — додав Даня.

— Він і не сам, — раптом пролунав у вусі грубий, хрипкий голос Дена. — Я на позиції "Альфа-2". Бачу двох невдах біля човна. Один мій, другий... ну, нехай мучиться.

— Ден? Ти як тут опинився? — Нік ледь помітно посміхнувся, перевіряючи прилад нічного бачення.

— Ти серйозно думав, що я пропущу таку вечірку? — відгукнувся Ден. — Тим паче, коли Сєрж пообіцяв виставити пиво, якщо ми виживемо.

— Я виставлю найкращий віскі, якщо ти припиниш тріпатися і почнеш працювати! — вклинився в ефір Сєрж. — Ніку, я на під'їзді. Перекриваю дорогу на випадок відходу. Моя "машинка" готова, якщо треба буде влаштувати трохи шуму.

Нік відчув, як по тілу пройшла хвиля впевненості. Команда, яку вважали розпущеною, знову зібралася докупи за лічені хвилини.