Розділ 48:Кінець

ЕПІЛОГ

31 грудня. Заміський будинок родини.

За панорамними вікнами вітальні кружляв густий лапатий сніг, перетворюючи ліс на зимову казку. Але всередині будинку було гаряче, гамірно й пахло святом: живою хвоєю величезної ялинки , мандаринами, запеченою качкою з розмарином і дорогим шампанським, яке вже охолоджувалося у відрах з льодом.

До півночі залишалося рівно двадцять хвилин.

— Єво, якщо твій законний чоловік не з’явиться до дванадцятого удару годинника, я офіційно дозволяю тобі з’їсти всю ікру на самоті, а йому налити дитячого соку, — Аліна, виблискуючи смарагдовою сукнею, спритно відкоркувала чергову пляшку просекко.

— Він не запізнюється, Алю, — я засміялася, поправляючи поділ своєї темно-червоної оксамитової сукні. — Він просто дотримується свого незмінного статусу. Тобто приїжджає в останню секунду, коли всі вже готові його вбити.

— І абсолютно правильно робить! — подала голос із глибини вітальні бабуся, Євгенія Павлівна. Вона велично сиділа в широкому кріслі біля каміна, тримаючи в руках келих з водою, а поруч із нею мама, Олена Василівна, та професор Анатолій Степанович захоплено сперечалися про те, чи варто додавати мускатний горіх до різдвяного соусу. — Чоловік має керувати справами твердо. Хоча якщо він застудить собі горло перед Новим роком, я особисто змушу його пити гаряче молоко з содою!

— Я б подивився, як Перший п’є молоко з содою, — тихо хмикнув Максим, стоячи біля барної стійки.

Раптом із боку кухні почувся дзвінкий гуркіт металевого підноса, а за ним — гучний сміх і вже знайоме, низьке гарчання.

Усі одночасно повернули голови.

У вітальню швидким кроком увійшла Джулія. На ній була коротка золотиста сукня, пишні каштанові кучері зібрані блискучою шпилькою, а на щоці красувалася біла пляма від цукрової пудри. В руках вона тримала велике блюдо з домашнім імбирним печивом.

Слідом за нею, немов жива залізна колона, увійшов Алекс.

Начбезпеки був у  темних брюках і білій сорочці, верхні ґудзики якої були розстебнуті. Його масивні біцепси ледь вміщалися в рукава, на обличчі застиг фірмовий кам’яний вираз «готовність до штурму», але в руках він акуратно ніс… крихітну рожеву піалу з кондитерською посипкою.

— Я ж сказала тобі: не чіпай ялинки, вони мають охолонути! — Джулія обернулася, уперши одну руку в бік і грізно змахнувши лопаткою для випічки перед самим носом двометрового ліквідатора.

— Я проводив дегустацію, — не моргнувши оком, пробасив Алекс. Його важкий погляд навіть не здригнувся, хоча куточок рота ледь помітно смикнувся. — Раптом там перевищена доза цукру?

— Перевищена доза нахабства у деяких! — Джулія підвелася навшпиньки, ткнула пальцем йому прямо в тверді груди й дзвінко заявила: — Постав посипку на стіл і не смій командувати моїм печивом!

Алекс повільно перевів погляд на її палець, що вперся в його білу сорочку, потім на її палаючі очі, повільно опустив піалу на стіл, нахилився до її вуха й глухо, так, щоб чули лише найближчі, видав:

— Накази на кухні віддаєш ти. Але після дванадцятої відпрацьовуватимеш кожну, зрозуміла?

Щоки Джулії миттєво спалахнули яскравіше за новорічні гірлянди, вона прикусила губу, але з викликом блиснула очима:

— Подивимося, чи вистачить у вас терпіння, синьйоре.

Уся кімната вибухнула реготом. Навіть Євгенія Павлівна задоволено кивнула, а Аліна ледь не розлила шампанське.

І саме в цю мить важкі дубові вхідні двері будинку відчинилися.

У передпокій увірвалося морозне свіже повітря, закружляли сніжинки.

На порозі стояв Даміан.

Темно-графітове пальто було припорошене свіжим снігом, а під ним сидів ідеально скроєний темно-синій костюм. Він одним плавним рухом передав верхній одяг охоронцю, струснув темне волосся й упевнено перетнув залу. Його очі миттєво знайшли мене серед гостей — у погляді спалахнуло тепле, глибоке світло.

— Перший, рівно п'ять хвилин до бою курантів! — оголосив Максим, піднімаючи келих. — Ще трохи — і ми б почали свято без тебе.

— Без мене нічого не починається, — спокійно й оксамитово відповів Даміан.

Він підійшов до мене впритул, обдаючи свіжим запахом зимового вітру, хвої та знайомого кедра. Його рука дбайливо й упевнено лягла мені на талію, притягуючи ближче:

— Ти неймовірна сьогодні, Мельник.

— А ти ледь не пропустив головний момент року, — з посмішкою прошепотіла я, заглядаючи в його рідні очі.

— Я завжди встигаю туди, де мій дім, — тихо відповів він.

— ДЕСЯТЬ! — голосно почала відлік Аліна, піднімаючи келих.

— ДЕВ’ЯТЬ! ВІСІМ! — підхопили мама, бабуся та професор.

— СІМ! ШІСТЬ! П'ЯТЬ! — дзвінко сміялася Джулія, поки Алекс стояв поруч, оберігаючи її від метушні.

— ЧОТИРИ! ТРИ! ДВА! ОДИН!

Куранти вдарили дванадцять разів.

У повітря злетіли корки шампанського, засипаючи кімнату золотистим блиском. Залунали щирі привітання, дзвін кришталю, теплі обійми та побажання миру й щастя.

Даміан ніжно обхопив моє обличчя долонями й накрив мої губи ніжним, глибоким і сповненим любові поцілунком.

Коли ми відсторонилися під оплески рідних, його великий палець плавно погладив мою долоню, де виблискувала платинова обручка, а потім Даміан схилився до мого самого вуха, щоб його слова потонули у святковому гомоні й залишилися тільки між нами.

— З Новим роком, Єво, — його голос прозвучав тихо, оксамитово й неймовірно щиро. — У мене є одне головне бажання на цей рік.

— Яке, Перший? — я підняла на нього сяючі очі.

Даміан лагідно притиснув мою руку до своїх грудей, де рівно й сильно билося серце, і подивився на мене з безмежною ніжністю:

— Я хочу дитину. Нашу з тобою малечу . Щоб у цьому домі звучав дитячий сміх і бігало маленьке продовження тебе.

У мене перехопило подих від хвилі тепла, що миттєво затопила все всередині.Я відчула,як очі зволожилися від непідробного щастя. Я міцно переплела наші пальці,піднялася навшпиньки й прошепотіла йому у відповідь: