Розділ 45:Даміан

Ранок на віллі настав без будильника.Єва спала, уткнувшись носом у край подушки, розмітавши по простирадлу темні хвилі волосся. Її дихання було рівним, глибоким. На тонкій лівій руці, тьмяно блищала мамина платинова каблучка.

Я тихо підвівся, натягнув темні штани, футболку і босоніж спустився мармуровими сходами вниз.

У будинку пахло свіжозмеленими зернами арабіки й ранковою свіжістю з відчинених скляних дверей тераси.

На кухні біля кавомашини стояв Алекс. Завжди зібраний, виголений, у свіжій сорочці поло. Але щойно я ступив на паркет галереї, мій погляд зачепився за дві речі: на його передпліччі біля масивного годинника красувався пластир із зеленим принтом якогось кактуса, а на мармуровій стільниці поруч із чашкою еспресо лежала акуратна крафтова візитка з тисненням.

Алекс почув мої кроки, миттєво підібрався й зробив крок назад від острова:

— Перший. Сектор чистий. Борт готовий, слот  підтверджено на одинадцяту ранку.

Я пройшов повз нього, дістав низьку склянку й налив води. Потім повільно опустив погляд на крафтовий папірець.

«Fiori di Giulia. Allestimenti e botanica».

Алекс не поворухнувся, але м'язи на його щелепі зрадницьки сіпнулися.

— Доповідь прийнята, — мій голос прозвучав спокійно, але з відчутною прохолодою. — Як пройшла нічна розвідка?

— Без зауважень, Перший.

— А логістика півоній?

Алекс замовк на три секунди, дивлячись прямо перед собою:

— Контейнери завантажено. Терасу здано муніципальній службі без претензій.

Я сперся стегном на стільницю, взяв двома пальцями крафтову візитку й покрутив перед очима:

— Мій тут доповіли, що о п'ятій ранку ти виписав довгострокову перепустку на територію вілли для комерційного фургона.

— Тераса біля басейну потребує регулярного догляду, пане Даміан. Рослини після сухого сезону...

— Алексе, — я перебив його тихо, але так, що в кухні запала мертва тиша.

Він нарешті опустив погляд на мене.

— Якщо ти вирішив крутити роман із цивільною — це твоя особиста справа, — я поклав візитку назад на стіл і підсунув йому. — Але якщо ця дівчина хоч на міліметр опиниться під загрозою через твою роботу, або якщо через неї просяде безпека периметра — я особисто відправлю тебе командувати складом у Палермо. Зрозумів?

У погляді мого найкращого бійця на мить майнула суміш подиву й залізної вдячності:

— Зрозумів, Перший. Периметр на мені. Ризиків немає.

— Тоді забирай свій контракт на озеленення. Єва любить живі квіти. Зроби так, щоб сад до її повернення виглядав ідеально.

— Слухаюсь.

Єва

Я спустилася вниз.

На мені були зручні світлі джинси, кеди й проста біла сорочка. У руках — дорожня сумка, у якій лежали мої робочі речі та документи для клініки.

Даміан сидів на відкритій терасі. Перед ним стояла чашка, але замість звичних звітів безпеки чи фінансових терміналів він просто дивився на сонячний сад, мружившись від ранкового тепла.

Почувши мої кроки, він повернув голову, і в його очах спалахнуло те саме темне, безпомилкове тепло, яке належало тільки мені.

— Кава гаряча, — він кивнув на стіл, де стояли свіжі круасани та склянка свіжовичавленого апельсинового соку.

— Дякую, — я підійшла, поставила сумку на мармур і сіла поруч, нахилившись, щоб торкнутися губами його щетинистої щоки.

З саду долинув звук підрізання гілок і дзвінкий дівочий сміх.

Я глянула за край кам'яної балюстради.

Біля басейну стояв знайомий білий фургон. Джулія в тому самому фартусі показувала пальцем на порожні теракотові кашпо вздовж кам'яної доріжки, а Алекс — слухняно тягнув два важких кущі лавра, навіть не намагаючись сперечатися.

— Я підписав договір на озеленення. Начбезпеки отримав стратегічне завдання особливої важливості.

Я не стримала посмішки:

— Бачу, твій наказ уже вступив у дію.

Даміан поклав свою долоню поверх моєї, накриваючи платинову каблучку пальцями:

— Він заслужив право на власне життя. Так само як і ми.

— Ти змінився, Даміане.

— Я зрозумів, що є речі, які неможливо втримати силою зброї, — він серйозно подивився мені в очі. — Літак готовий. Виліт через годину.— А тепер до справді важливого. Весілля.

Я затримала подих:

— Ти вже думав про це?

— Думав, — Даміан нахилився ближче, і його голос став серйозним і низьким. — Жодних кланових зборів. Жодних мафіозних патріархів, політиків і лицемірних привітань від людей, які ще вчора мріяли пустити мені кулю в спину.

— А що тоді?

— Тільки ті, хто має значення. Закрита вілла на узбережжі. Твої друзі, мої перевірені люди. І церемонія прямо біля води, де ніхто не посміє диктувати нам правила.

Я дивилася на його спокійне, впевнене обличчя й відчувала, як усередині розливається чисте, непорушне тепло:

— Звучить як ідеальний план, Даміане.

— Інших я не тримаю, лікарю Мельник.

Я повільно видихнула, відчуваючи знайоме передробоче хвилювання:

— О десятій вечора в мене перша планова операція. А в четвер — зустріч із комісією щодо відкриття нового корпусу.

— Я знаю, — Даміан підвівся, змушуючи піднятися й мене, обійняв за талію й притягнув до себе впритул. Його поцілунок був довгим, міцним, залишаючи на губах гіркуватий присмак міцного еспресо. — Працюй. Рятуй своїх пацієнтів. А в п'ятницю о шостій вечора я прилечу за тобою.

— Чекатиму на тебе, Перший, — я посміхнулася йому в губи, узяла сумку й упевнено рушила назустріч новому дню.