Розділ 41

Перші промені  сонця пробилися крізь важкі лляні штори, розрізаючи напівтемряву спальні золотими смугами.Я прокинулася від відчуття важкості й нестерпного, п’янкого тепла. Даміан лежав, міцно притискаючи мене до себе. Його масивна рука важко лежала на моїй талії, а обличчя було зарилене в моє волосся. Він дихав рівно, глибоко,як людина, яка вперше за тижні скинула із себе броню й дозволила собі бути просто живою.

Я обережно, аби не розбудити його, підняла погляд.

У ранковому світлі його обличчя вже не здавалося таким кам’яним і загрозливим. Риси пом’якшилися, напружена складка між бровами розгладилася. Тільки темна щетина та різкі вилиці нагадували про те, скільки болю й рішень ховалося за цією залізною поставою.

Я повільно провела пальцем по його плечу, торкаючись старого шраму, що тягнувся від ключиці.

— Якщо ти продовжиш це робити, лікарю, ми не встанемо з цього ліжка до вечора, — пролунав його низький, хрипкий голос.

Його пальці на моїй талії владно стиснулися, підтягуючи мене ще ближче, так що між нами не залишилося й міліметра повітря.

— Я думала, пацієнт спить, — посміхнулася я, дивлячись, як повільно піднімаються його темні вії.

У його погляді не було й сліду вчорашньої паніки чи галюцинацій — лише глибокий, спокійний, бездонний оксамит, у якому тонуло все моє раціональне мислення.

— Пацієнт перевіряв, чи ти знову не розчинишся в повітрі, — тихо промовив він. Його долоня ковзнула вгору по моїй спині, пальці заплуталися у волоссі біля потилиці. — Доброго ранку, Єво.

— Доброго ранку, Перший. Як самопочуття?

Даміан ледь помітно хмикнув, провівши великим пальцем по моїй нижній губі:

— Пульс у нормі. Тиск... залежить від того, наскільки близько ти лежиш. Але шов, здається, витримав твою «терапію».

— Шов я огляну після сніданку, — суворо сказала я, хоча втримати професійний тон, лежачи оголеною в його обіймах, було майже неможливо.  — без чорної кави на порожній шлунок і без трьох пачок цигарок.

— Ти збираєшся командувати мною в моєму власному домі? — він насмішкувато вигнув темну брову.

— Я збираюся тримати тебе живим. Це входить у мої обов'язки, раз уже ти вирішив, що я твоя рівна.

Даміан дивився на мене кілька секунд, а потім у його очах спалахнула та рідкісна, ледь помітна ніжність, яку він ніколи не показував нікому у світі. Він притягнув моє обличчя до свого й закарбував на моїх губах довгий, м'який, неквапливий поцілунок.

— Ти єдина, чиї накази я готовий виконувати, Мельник, — прошепотів він у мої губи.

Через пів години ми вийшли на простору відкриту терасу другого поверху, звідки відкривалася панорама на зелені пагорби та дахи Рима.

Я була в шовковому темно-синьому халаті Даміана, який сягав мені майже до щиколоток і тонув у плечах, підперезаний на талії. Даміан одягнув прості лляні штани й білу вільну сорочку, залишену розстебнутою на грудях.

На круглому мармуровому столику вже стояв легкий сніданок: свіжі круасани, інжир, сир, сік і — за моїм окремим розпорядженням — трав'яний чай замість потрійного еспресо.

Біля перил стояв Алекс із папкою документів. Побачивши нас, він на мить напружився, швидко оцінив ситуацію, перевів погляд із розслабленого Даміана на мене в його халаті й ледь помітно, куточком рота, посміхнувся.

— Доброго ранку, Перший, — спокійно сказав начбезпеки. — Лікарю Мельник.

Даміан відсунув для мене стілець, дочекався, поки я сяду, і сам опустився навпроти. Потім підняв важкий погляд на Алекса:

— Ти знаєш, що за зраду протоколу безпеки вілли тебе мали б відправити на охорону складів у якійсь Якутії?

Алекс навіть бровою не повів. Він лише витягнув один із бланків і поклав перед босом:

— Знаю. Але враховуючи, що за останні дванадцять годин ви вперше за місяць спали шість годин поспіль і не розтрощили жодної душі, я вважаю свій вибір стратегічно правильним.

Я не втрималася й тихо пирхнула в чашку з чаєм.

Даміан перевів погляд на мене, потім знову на Алекса й повільно похитав головою, стримуючи посмішку:

— Ви змовилися.

— Ми просто піклуємося про активи компанії, — незворушно парирував Алекс. — Ситуація ж закрита. Джанні підписав відмову від претензій на порт. Поліція відкликала ордери на аудит. Усе під контролем.

— Добре, — Даміан підписав документ, навіть не перечитуючи, і відсунув папку. — Вільний, Алексе. І передай на КПП: будь-які дзвінки чи візити — тільки через мій особистий дозвіл. Сьогодні вілла закрита для всіх.

— Зрозумів, — Алекс кивнув, підхопив папери й рушив до сходів, кинувши на мене вдячний погляд.

Коли ми залишилися на терасі самі, Даміан узяв мою долоню, переплітаючи свої довгі сильні пальці з моїми.

— Що далі, Єво? — тихо запитав він, дивлячись мені прямо в очі. У його голосі не було тиску — лише щире бажання знати.

— Далі ми поснідаємо, — відповіла я, відчуваючи, як сонячне проміння зігріває плечі. — Потім я перевірю твою рану. А ввечері ти покажеш мені нічний Рим. Без кортежів, без броньованих машин і без автоматів. Тільки ти і я.

Даміан підніс мою руку до своїх губ, торкаючись поцілунком кісточок пальців:

— Як накаже мій лікар. Тільки ти і я.