Розділ 36

Доба в Римі пройшла суворо за графіком.Ми закрили первинні переговори з Джанні, перепідпорядкували склади  та виставили моїх людей на ключових логістичних вузлах. Я тримав усе під залізним контролем і розраховував, що вже до середи закрию останні папери, підніму літак і повернуся туди, де залишилася моя вперта лікарка з її відмовою та свободою.

Але на другу добу все полетіло шкереберть.

У вівторок, рівно о третій сорок п'ять ночі, мене розбудив не будильник, а різкий, безперервний сигнал тривожного супутникового термінала.

Червоний індикатор на панелі моргав часто, засліплюючи темряву кімнати. Я миттєво підвівся, схопив слухавку закритої лінії й притиснув до вуха:

— Доповідай.

— Перший, у нас надзвичайна ситуація на північному терміналі «Альфа», — голос начальника служби безпеки порту зривався від фонового гуркоту, свисту сирен і криків людей. — Двадцять хвилин тому пролунав вибух на четвертому складі. Детонувала технічна секція. Почалася пожежа, полум'я перекинулося на резервуари з паливом.

Я встав із ліжка, миттєво натягуючи чорні джинси та футболку. Сон здуло за частку секунди.

— Жертви? — сухо, з льодом у голосі запитав я.

— Двоє охоронців важкі, заблоковані на нижньому рівні. Але це ще не все, пане Даміан... Одночасно з вибухом сервери центрального фінансового вузла в Римі зазнали кібератаки. Усі цифрові реєстри заблоковані. Нам скинули повідомлення про закриття доступу до рахунків трьох наших головних холдингів.

— Хто?

— Сліди ведуть до внутрішньої мережі, — голос безпечника затремтів. — Хтось використав персональний ключ колишнього фінансового директора. Той самий ключ, який мав бути анульований ще вчора ввечері.

Я скинув виклик, не витрачаючи зайвих секунд на лайку.

За дві хвилини я вже спускався до підземного оперативного штабу. У коридорах маєтку вже бігали озброєні бійці, зв'язківці налаштовували резервні радіоканали, а Алекс на ходу заряджав обойму пістолета.

— Машина готова, штурмова група чекає біля воріт, — Алекс прилаштувався поруч зі мною, його обличчя було напруженим, як камінь.

— Скасуй виїзд у порт, — відрізав я, штовхаючи важкі броньовані двері штабу. — Вибух на терміналі — це відволікаючий маневр. Вони хотіли витягти мене, щоб влаштувати засідку або виграти час для виведення грошей. Головний удар завдано по фінансах.

Я увійшов до зали, де за круглим столом уже сиділи троє провідних аналітиків і головний юрист холдингу. На велетенських настінних моніторах палали червоні графіки: котирування акцій стрімко падали, банківські транзакції зависли в статусі «заблоковано регулятором», а транзитні термінали по всій Північній Італії зупиняли прийом вантажів.

— Що ми маємо? — я вперся кулаками в поліровану поверхню столу, нависаючи над картами й фінансовими звітами.

— Повна блокада активів на тридцять мільйонів євро, — тремтячим голосом доповів головний аудитор. — Якщо ми не підтвердимо легальність транзакцій і не розблокуємо податкові декларації до кінця тижня — європейська прокуратура накладе арешт на всі наші порти й рахунки. Це дефолт холдингу, пане Даміан. Ми втратимо все.

У цей момент у моїй голові остаточно зачинилися всі двері до зовнішнього світу.

Київ, приватний літак, плани повернутися до Єви й поставити крапку в нашій розмові — усе це було безжально відсунуто залізною необхідністю вижити. Якщо я зараз здам хоч одну позицію, якщо проявлю хоча б краплю слабкості — моя імперія розсиплеться на порох, а вороги доберуться до кожного, хто коли-небудь був мені дорогий.

Я увійшов у стан абсолютної, крижаної машини.

— Слухати мій наказ, — мій голос пролунав глухо, важко, вибиваючи будь-яку паніку з присутніх. — Алекс — береш дві групи, блокуєш приватні будинки колишнього фіндиректора та його заступників. Мені потрібні їхні персональні носії та доступи за годину. Живими. Юридичний відділ — підняти всі договори за останні три роки. Починаємо тотальний аудит кожної транзакції вручну. Зв'язківці — перевести всю внутрішню комунікацію на закриті супутникові протоколи.

— А ви? — запитав Алекс.

— Я беру на себе міністерство й банкірів, — я випростався, відчуваючи, як пульс сповільнюється до мертвого, розміреного ритму. — Ніхто не спить, ніхто не виходить. Поки ми не повернемо контроль — ми працюємо без зупину.

Почалася друга доба мого особистого пекла.

Сон перестав існувати. Світло настільної лампи замінило сонце, а єдиним паливом для мозку стала міцна гірка кава й сигарети. Я сидів над горою аудитів, розбирав фальшиві рахунки, вираховував кожну копійку, вкрадену зрадниками, паралельно ламаючи через коліно банківських чиновників у телефонних переговорах.

Я не помічав часу, не відчував голоду, не бачив нічого, крім нескінченних колонок цифр, звітів і схем. Я жив у глухому, монотонному трансі робота, заблокувавши будь-які почуття.

І в той же час, більше всього я хотів бути зараз разом із нею,обіймати її,вдихати її аромат,цілувати її вуста ….та якщо я сяду в літак зараз, я прилечу до неї людиною без влади, без ресурсів, зі шлейфом переслідувачів за спиною, яка поставить її під прямий смертельний удар.Я не міг дозволити собі бути слабким.Ні перед ворогами, ні перед нею.