Розділ 26

Ввечері Аліна витягла мене на допит.Наш столик  був завалений десертами, а Аліна вже другу годину поспіль не закривала рота, радісно розмахуючи руками та привертаючи увагу сусідніх столиків.

— Тобто він... прямо там?! У ліжку?! Без усіх цих світських понтів і діамантових коліє?! — Аліна аж подалася вперед, зачепивши ліктем ложку, яка з гучним дзвоном упала на тарілку. — Єво, це ж... це просто кінець моїм уявленням про суворих босів мафії! Виходить, наш залізобетонний Даміан у душі абсолютний романтик?

— Аліно, тише! — я тихо розсміялася, ховаючи палаюче від сорому й щастя обличчя в долонях. — На нас уже весь зал дивиться.

— Та нехай дивляться! — подруга радісно плеснула в долоні, її очі просто сяяли щирим захватом. — Я ж бачу, як ти сяєш! Ти раніше після своїх чергувань виглядала як зомбі, а зараз... Боже, Єво, у тебе аж шкіра світиться! Ти кохаєш його, так? Скажи це уголос!

Я опустила очі на свою чашку з чаєм, відчуваючи, як глибоке, солодке тепло розливається під ребрами. На моїй шиї, ледь відчутно похитуючись, бліщав маленький срібний скальпель.

— Кохаю, Аліно, — тихо, але абсолютно впевнено промовила я. — Понад усе на світі.

— Оце моя дівчинка! — Аліна підняла свій келих із просеко. — За вас! І за те, щоб Анатолій Степанович нарешті зрозумів, що його найкращий хірург тепер виходить заміж за головного спонсора клініки!

Ми цокнулися келихами. Усередині панувала така абсолютна, безхмарна гармонія, якої я не відчувала вже дуже давно. Я була повністю впевнена в Даміані, у його почуттях, у кожному його слові й дотику.

І саме в цей момент мій випадковий погляд ковзнув за скляну перегородку VIP-зони кафе.

За дальнім столиком під м'яким світлом торшера сидів Даміан. На ньому був зазвичай бездоганний темний костюм, а поруч із ним застиг Алекс із дипломатом. Даміан щось зосереджено читав у планшеті, звично виглядаючи як утілення суворої, небезпечної сили. Судячи з усього, у нього була ділова перерва між зустрічами.

Але вся моя спокійна радість миттєво випарувалася, поступившись місцем пекучій хвилі, коли до його столика підійшла вона.

Висока, модельної зовнішності блондинка в надто відвертій  сукні з глибоким декольте. Вона не просто запитала дозволу сісти — вона буквально впевнено опустилася на диванчик поруч із ним, награно сміючись і демонстративно відгортаючи біляве волосся за плече. Вона щось лепетала, крутячи в пальцях пасмо, і в якийсь момент сміливо поклала свою долоню прямо на міцне передпліччя Даміана.

Алекс поруч помітно напружився й уже зробив крок, щоб втрутитися, а Даміан повільно, з крижаним виразом обличчя почав знімати її руку зі свого костюма.

Я знала, що Даміан навіть не дивиться на неї як на жінку. Я була на мільйон відсотків упевнена в ньому. Але сам факт того, що ця блондинка дозволила собі торкнутися мого чоловіка, розпалив у мені такий божевільний, первісний гнів, що всі хірургічні інструкції із самоконтролю згоріли за секунду.

— Єво? Ти чого застійла? — розгублено запитала Аліна.

Я повільно підвелася з-за столу. Очі застелила темно-червона пелена.

— Єво, ти куди?! — сполохнулася подруга, але я її вже не чула.

Я карбувала кроки через зал, наче розпечений скальпель, що прорізав простір.

Блондинка саме нахилилася ще ближче до обличчя Даміана, розтягуючи губи в солодкій, фальшивій посмішці й щось шепочучи йому прямо у вухо.

Даміан першим почув мої кроки. Він підвів голову, його темні очі розширилися від здивування, а на жорстких губах уже почала з'являтися ледь помітна посмішка впізнавання, але... він просто не встиг нічого сказати.

Блондинка підняла брову і здивованно вставилась на мене 

— Тобі чого? – промовила вона з відвертою неприязню до мене.

Я зібрала в собі останні краплі витримки і вицідила:

— Ти зараз поклала свою руку на мого чоловіка,маєш одну секунду аби твого духу тут і близько не було!!!

Але натомість,вона спробувала ближче притиснутись до нього.Зробивши останній рішучий крок, я із силою вчепилася пальцями в густу, білосніжну шевелюру дівчини, накручуючи пасмо на кулак, і з лютим, диким дикунським криком рвонула її голову назад:

— Ах ти ж лярвисько!

— А-а-а-а-а! — дико заверещала блондинка, від несподіванки й болю вигинаючись на дивані та намагаючись схопити мене за руки. — Ти що робиш, божевільна?!

— Прибрала свої руки від мого чоловіка, поки я тобі їх професійно не вправила в інший бік! — процідила я крізь зуби, не випускаючи її волосся й відчуваючи, як божевільна лють вимагає продовження.

Алекс, який застиг біля столу з відкритим ротом, на секунду втратив свій залізобетонний самоконтроль і просто кліпнув очима від шоку.

А Даміан...

Даміан повільно відкинувся на спинку дивана. У його темних очах спалахнув такий дикий, нестримний, захоплений вогонь, а на обличчі розквітла така сліпуча, переможна посмішка, що він навіть не думав мене зупиняти. Він лише м'яко встав, огорнув мою талію своєю гарячою долонею й тихо прошепотів мені у вухо:

— Тихо, тигрице. Вона вже все зрозуміла.

Блондинка верещала на все кафе, намагаючись виплутати свої доглянуті пальці з мого залізного захвату, поки відвідувачі за сусідніми столиками перелякано втискалися в крісла.

— Ти взагалі знаєш, хто я така?! — пропищала вона, витріщивши тушшю нафарбовані очі й намагаючись вхопити повітря. — Даміане! Зроби щось з цією психічною!

— Пані, ви перериваєте робочу зустріч моєї майбутньої дружини, — з абсолютно крижаною, вбивчою спокоєм промовив Даміан.Його долоня на моїй талії не зупиняла мене, ні — він просто міцно тримав мене, аби я ненароком не зламала дівчині шию й не зіпсувала собі  кар'єру. — І якщо вона вирішила, що твою зачіску треба коригувати... радісно дякуй, що в її руках зараз немає скальпеля.

Я з силою розтиснула пальці, і блондинка буквально вивалилася з диванчика, розгублено поправляючи пом'яту сукню.

— Ви... ви обоє божевільні! — вигукнула вона, з блідим обличчям схоплюючи свою брендову сумочку й на підборах, що спотикалися, розвертаючись до виходу.