Розділ 24

Прохолодне світло місяця падало скрізь панорамне вікно й відбивалося на крихітному діаманті срібного підвісу, щойно застебнутого на моїй шиї. Але пальці Даміана, які повільно ковзнули вниз по моїй шкірі прямо під ланцюжком, палали. Я відчула, як від цього єдиного дотику моєю спиною пробіг табун важких, солодких мурашок.

Він обережно, але беззаперечно розвернув мене до себе.У його темних, майже вугільних очах більше не було холодної стриманості, мафіозного розрахунку чи професійної дистанції, яку ми обидва так відчайдушно намагалися зберігати. Там бушувало чисте, ненаситне полум'я, яке він придушував у собі заради моєї безпеки, заради моєї готовності, заради власного одужання.

— Більше немає ліків, Єво, — прохрипів він. Його низький, оксамитовий баритон прорізав тишу кімнати й відгукнувся вибуховою вібрацією десь у мене під ребрами. — Немає обіцянок, угод і суворого лікаря Мельник.

Його пальці м'яко торкнулися мого підборіддя, змушуючи дивитися прямо в ці палаючі глибини.

— Є тільки ти й я.

Він не чекав відповіді. Та вона й не була потрібна. Його губи накрили мої — владно, пристрасно, з якоюсь первісною жадібністю, але водночас із тією неймовірною, глибокою ніжністю, від якої в мене миттєво перехопило подих. Дрібний подих застряг у горлі, і я просто провалилася в цей цілунок.

Це був не просто вияв пристрасті. У цьому русі сплелося все: місяці прихованого, виснажливого бажання, пролита кров, нічні чергування, божевільний страх втратити його на тому паркінгу та виборюване крок за кроком щастя. Я відповіла миттєво, забувши про всі правила, про свою звичну стриманість і медичну самовладаність. Мої руки самі злетіли вгору, зариваючись пальцями в його густе, жорстке волосся, притягуючи його ще ближче, аби між нашими тілами не залишилося навіть міліметра порожнечі.

Даміан тихо, задоволено вилаявся мені в губи й легко підхопив мене на руки. Я тихо зойкнула від несподіванки й інстинктивно охопила його талію ногами. Мої долоні відчули гарячу, тверду тканину його футболки, під якою перекачувалися міцні м'язи.

— Даміане... — видавила я між цілунками, коли він упевнено крокував у темряву спальні, навіть не розмикаючи наших вуст. — Твій шов... Тобі ще не можна...

— До дідька шов, Мельник, — рикнув він, опускаючи мене на м'яке, шовкове покривало величезного ліжка й одразу накриваючи своїм тілом. — Мій найкращий лікар зараз тут. І повір, сьогодні ти не зможеш від мене втекти.

Він спритно розстібнув ґудзики моєї сорочки, і холодне повітря торкнулося моєї оголеної шкіри, але я навіть не встигла здригнутися — його гарячі губи вже спустилися до моєї шиї. Він залишав за собою палаючу стежку з пекучих цілунків, від яких моє тіло вигиналося йому назустріч.

Динаміка цієї ночі закрутила нас у божевільному, нестримному вихрі. Кожен його дотик позбавляв мене залишків розуму. Його важкі, теплі долоні впевненно ковзали по моїх стегнах, талії, грудях, позбавляючи мене залишкових елементів одягу. Він вивчав кожен вигин мого тіла з терплячою жадібністю чоловіка, який надто довго чекав на свою єдину нагороду.

Я тремтіла під ним, відчуваючи, як глибоко всередині, на самому дні живота, згортається тугий, болісно-солодкий вузол.

Для мене це був перший раз. Невідомий, дикий світ, який раніше здавався мені чимось далеким і навіть трохи лякаючим. Але зараз, під цим чоловіком, страху не існувало. Була лише абсолютна, безмежна довіра. Я бачила, як важко йому давалася кожна секунда контролю, як напружувалися м'язи на його широких плечах і спині, коли він стримував свій дикий порив, намагаючись бути максимально обережним, аби не налякати мене й не завдати болю.

— Дивись на мене, Єво, — прошепотів він, нависаючи надо мною. Його гаряче дихання обпікало мої щоки, а великі пальці міцно сплелися з моїми пальцями, притискаючи мої руки до подушки. — Дивись тільки на мене.

Я розплющила очі й зустріла його погляд. У ньому була така глибина й така абсолютна відданість, що в мене заперехрещувалися думки.

Коли він повільно, невблаганно й глибоко заповнив мене собою, я коротко, судомно вдихнула повітря й міцніше стиснула його долоні. Коротка, гостра спашка болю прошила тіло, але вона миттєво, буквально за частку секунди, розчинилася в неймовірній хвилі тепла. Даміан зупинився. Він завмер, даючи мені час звикнути, і пригорнув мене до своїх широких грудей з такою захлинною ніжністю, якої я навіть не могла від нього очікувати.

Він цілував мої повіки, щоки, вологі скроні, куточки вуст, шепочучи якісь уривчасті, палкі слова, розмиваючи залишки мого аналітичного розуму.

— Все добре, пташко... Я тут. Я з тобою, — тихо качав він.

І коли біль остаточно поступився місцем глибокому, невідомому досі відчуттю цілісності, ритм змінився.Його  стриманість розпалася на мільйон гострих уламків. Рухи Даміана стали впевненими, глибокими й ритмічними, затягуючи нас обох у нестримний потік. Двоє людей, які пройшли крізь кров, кулі, зраду й постійний страх, зараз віддавали один одному все без залишку. Кожен подих ставав спільним, кожен сплеск емоцій вибивав землю з-під ніг.

Я рухалася разом із ним, повністю розчинившись у цьому дикому, пристрасному танці. Мої нігті впивалися в його міцну спину, змушуючи його тихо вити від насолоди. Я більше не була суворим хірургом, який контролює кожен свій крок. Я була жінкою, яка любила цього небезпечного, складного й божевільного чоловіка всіма фібрами своєї душі.

Насолода накрила мене раптово — потужною, сліпучою хвилею, яка спалахнула десь усередині й розлилася гарячим струмом по кожній клітинці. Я голосно, безсоромно вигукнула його ім'я, вигинаючись у його обіймах і міцно вчіпляючись у його плечі. Даміан глухо, важко рикнув, слідуючи за мною в цей абсолютний екстаз, і на мить увесь світ довкола нас просто перестав існувати. Зникли стіни пентхауса, зникли проблеми, зникло минуле. Залишилися тільки ми.

За вікном повільно прокидалося сонце. Перші рожево-золоті промені вранішнього дня розрізали сивий ранковий туман над Дніпром і м'яко лягли на шовкове покривало.