Розділ 19

— Ти надто напружена, — прошепотів він, схиляючись до мого вуха, коли ми проходили повз першу експозицію.

 — Твої плечі зафіксовані так, ніби ти готуєшся до важкої лапаротомії.

— Це тому, що твій «протокол» межує з провокацією, Даміане, — процідила я крізь легку світську посмішку, поволі обертаючись до нього.

Наші обличчя опинилися настільки близько, що в очах перехожих це виглядало як інтимна шепотіння закоханої пари. Я поклала долоню йому на груди — прямо туди, де під тонкими шарами бавовни й шерсті прискорено, важко калатало його серце.

— Твоє серце теж працює не в нормі, — прошепотіла я, відчуваючи, як під моїми пальцями напружуються його м'язи. — Брадикардією тут і не пахне, «наречений».

Даміан трохи примружився. Його вільна рука повільно піднялася й опустилася на моє стегно — саме туди, де під шовком ховалася межа вирізу. Його великий палець плавно перекреслив лінію тканини, на мить торкаючись моєї голої шкіри. Внутрішній спазм знову змусив мене затамувати подих.

— Мій пульс під контролем, лікарю, — його голос став хрипким, низьким, наче оксамит. — А от твій...

— Пане Даміане! — раптом пролунав голос Віктора з боку залу з сучасним живописом.

Чоловік підходив до нас не кваплячись, тримаючи в руці келих. Але цього разу в його погляді вже не було тієї первинної агресії — лише уважність людини, яка намагається намацати фальш.

Даміан не відсмикнув руку від мене. Навпаки, він плавно перемістив її на мою талію, притягуючи мене ще ближче, так що моє стегно тісно притислося до його ноги.

— Вікторе, — спокійно привітався Даміан. — Насолоджуєшся мистецтвом?

— Намагаюся, — сіроокий чоловік перевів погляд на мене, на діамантову краплю сотуара, яка заманливо опускалася по моїй оголеній спині, й на те, як впевнено долоня Даміана фіксувала мою талію. — Пані Єва сьогодні виглядає сліпучо. Здається, ви зовсім забули про свою лікарню.

— Єва вміє розділяти професію та особисте життя, — відповів за мене Даміан.

— Я бачу, — Віктор ледь помітно нахилив голову. — Що ж, не буду заважати вашому вечору.

— Він остаточно заковтнув наживку, — прошепотів Даміан, не поспішаючи відсторонюватися.

— А ти остаточно переступаєш межі, — видавила я з себе, хоча моє тіло притискалося до нього без жодного опіку.

— Якщо хочеш, щоб я зупинився, Мельник... просто скажи «ні»,

Ми пробули в галереї ще годину, поки останній лот аукціону не знайшов свого власника. Кожен мій крок поруч із Даміаном вимагав колосальної витримки: його долоня на моєму  попереку, гаряче дихання біля скроні та погляди Віктора, які чатували за кожним поворотом.

Коли ми  вийшли на нічну вулицю, прохолодне повітря видалося справжнім порятунком. Я зробила глибокий вдих, сподіваючись, що цей напружений вечір нарешті закінчився.

Але біля підніжжя сходів нас чекав Алекс. Його обличчя було похмурішим, ніж зазвичай.

— Перший, — тихо мовив боєць, відкриваючи двері седана.

 — Біля будинку Єви Олександрівни якісь рухи. Три машини без номерів кружляють у її дворі. Ми можемо їх зачистити, але це зчинить шум на увесь район.

Даміан миттєво зібрався. Спокійна, грайлива напруга в його очах згасла, поступившись місцем суворому розрахунку.

— Ні. Жодного шуму, — відрізав він. — Вона їде зі мною на Печерськ. Алекс, посиль охорону периметра її будинку, але не нападайте першими.

Я відкрила рот, щоб заперечити, але Даміан м'яко, проте непохитно взяв мене під лікоть і спрямував у салон броньовика:

— Без суперечо. Сьогодні це не частина вистави. Це питання твоєї безпеки.

Дорога до його апартаментів минула в мовчанні. Я дивилася на вогні нічного Києва, відчуваючи, як адреналін після вечора в галереї повільно поступається місцем втомі.

Його пентхаус зустрів нас напівтемрявою та глухою тишею. Даміан скинув піджак, розстібнув ще кілька ґудзиків на сорочці й попрямував до бару, щоб налити собі бурбону.

— Ванна кімната праворуч, гостьова спальня далі по коридору, — промовив він, роблячи ковток. — Алекс за годину привезе твоє змінне вбрання та речі з квартири.

— Дякую, — тихо відповіла я, підходячи до панорамного вікна.

Я тягнулася руками назад, намагаючись намацати непомітну замочну блискавку на моїй шовковій сукні. Сукня була ідеальною, але її застібка була дуже не зручною,мої пальці просто не діставали.

— Допомогти? — пролунав низький голос Даміана зовсім поруч.

Він підійшов безшумно. Я застигла, відчуваючи, як від його тіла йде пекуче, важке тепло.

— Я сама... — видавила я з себе, але руки зрадницьки ковзали по шовку.

— Не ускладнюй, лікарю, — прошепотів він.

Він обережно відгорнув м'які хвилі мого волосся на один бік, оголюючи шию та спину. Я відчула, як пучки його пальців торкнулися бігунка блискавки.

Замість того, щоб просто опустити застібку й відступити, Даміан повільно, майже невагомо провів пальцями вздовж мого хребта вниз. Замок м'яко розійшовся, розкриваючи шовкову тканину.

Його дихання обпекло шкіру біля мого вуха. Усередині все стислося в солодкий, небезпечний вузол. Гра для публіки закінчилася, але напруга між нами не лише не зникла — вона перетворилася на чистий, ненаситний вогонь.

Даміан повільно розвернув мене до себе за плечі. його темні очі горіли відвертим, важким бажанням чоловіка, який більше не мав наміру ховатися за «протоколами» та «виставами».

— Ти занадто довго граєш із моїм терпінням, Мельник, — прошепотів він, і його долоня владно лягла на мою талію, притягуючи мене впритул до його міцного тіла … стегном я відчула його велике,гаряче бажання 

Його вільна рука повільно проковзнула по моїй оголеній спині вгору, торкаючись шкіри з такою відвертою, чуттєвою ласкою, від якої мої ноги стали ватними. Він нахилився, і його губи торкнулися моєї шиї, посилаючи божевільні сироти по всьому тілу. Він прагнув мене — повністю, відверто, як чоловік, який втомився чекати,губи проковзнули до моєї щоки, наближаючись до рота, а долоня на талії стислася міцніше, намагаючись розчинити останню дистанцію між нами.