Розділ 15

— Єво?! О Боже, це справді ти?! — раптом пролунав надто знайомий, дзвінкий голос із лівого боку.

Я миттєво повернула голову. Крізь натовп до нас пробивалася Аліна — моя близька подруга й однокурсниця ще з часів академії. На ній була яскраво-червона шовкова сукня, а в очах горіло ціле море подиву й тривоги. Вона знала мене як скромну дівчину, яка ночами вивчала анатомію й панічно уникала будь-яких гучних тусовок.

— Аліно? — видавила я, відчуваючи, як пальці Даміана на моєму стегні владно й ледь помітно стислися, нагадуючи про правила гри.

— Я дивилася на тебе з іншого кінця залу й не вірила власним очам! — Аліна зупинилася за крок від нас, розгублено переводячи погляд з мене на гігантську, небезпечну постать Даміана. Від нього йшов такий холодний, хижий авторитет, що подруга інстинктивно затамувала подих. — Ти ж казала, що в тебе чергування... А це... хто це, Єво?

Даміан зробив півкроку вперед, не розриваючи нашого тісного контакту. Його корпус закрив мене від решти залу, але для Аліни ми виглядали як пара, просякнута дикою, майже інстинктивною пристрастю.

— Даміан, — відрекомендувався він низьким, оксамитовим голосом, від якого Аліна мимоволі випрямила спину. Він не простягнув руку для вітання, лише коротко кивнув, утримуючи мене біля свого боку. — Наречений Єви.

— Н-наречений?! — Аліна кліпнула очима, вдивляючись у моє обличчя. — Єво... ти ж нічого не казала! Ти ж ще минулого тижня...

— Все сталося дуже швидко, Аліно, — перебила я її, намагаючись надати голосу спокою, хоча від того, як Даміан повільно провів великим пальцем по моєму тілу, в моїх легенях знову не залишилося повітря. — Ми... тримали це в таємниці.

— Дуже глибокій таємниці, — додав Даміан, і його обличчя нахилилося до моєї шиї.

Його губи майже торкнулися моєї шкіри біля самого вуха. Для Аліни це виглядав як інтимний, нестримний шепіт закоханого чоловіка та я відчувала кожен міліметр цього пекучого, небезпечного зближення.

— Твоя подруга надто допитлива,Єво, — прошепотів він так тихо, що чула лише я, і його гарячий подих змусив моє серце зробити божевільний кульбіт. — Поясни їй, що ти зайнята. Назавжди.

Я змусила себе задерти підборіддя й подивитися на Аліну, яка спостерігала за нами з сумішшю шоку й дикого захвату.

— Аліно, пробач, що не розповіла раніше, — промовила я, згадуючи кожне слово нашого сценарію. — У Даміана дуже специфічна робота, і ми не хотіли зайвого розголосу.

— Специфічна... — прошепотіла Аліна, оцінюючи смокінг Даміана, його  профіль і двох охоронців, які мовчки завмерли за п'ять метрів від нас. Вона була дівчиною кмітливою й миттєво зрозуміла,що цей чоловік — з того світу, про який не говорять уголос. — Я... зрозуміла. Єво, ми можемо відійти на пару слів? Дівчачі секрети?

— Ні, — м'яко, але із залізобетонною суворістю відрізав Даміан.

— Пані Аліно, ви пробачите нам, але Єва зараз потрібна мені, — промовив він, не зводячи з мене погляду. — До того ж, їй час випити води й трішки відпочити.

Аліна лише розгублено кивнула, крокуючи назад

— Так... звісно. Єво, подзвони мені, коли будеш вільна! Будь ласка!

— Ти лякаєш моїх друзів, — процідила я крізь зафіксовану посмішку, дивлячись на гостей, які все ще спостерігали за нами.

— Я захищаю свій статус, — прошепотів він, і його губи торкнулися мого чола. Це був короткими, гарячий, майже невагомий дотик, від якого по всьому тілу пробіг запеклий струм. — Вони мають бачити, що між нами немає відстані. Вони мають вірити, що ти божеволієш від мене, а я — від тебе.

— Ти граєш на грані, Даміане... — видавила я

— Я граю на перемогу, лікарю, — тихо примружився він, 

— І ти граєш зі мною.

Аліна все ще стояла неподалік і спантеличено дивилася на нас, намагаючись переварити побачене. Помітивши мій запитальний погляд, вона злегка винувато підняла свій келих шампанського й одними губами прошепотіла: «Максим».

Я миттєво все зрозуміла. Її новий залицяльник, про якого вона прожужала мені всі вуха, був одним із тих молодих, амбітних IT-магнатів, які зі шкіри вискакували, аби потрапити до вищого товариства міста. Для нього цей вечір був квитком у світ великих грошей, а Аліна слугувала просто красивою прикрасою на його руках. Вона опинилася тут абсолютно випадково, навіть не підозрюючи, у яку небезпечну гру втрапила.

— Твоя подруга тут через свого супутника, — тихо промовив Даміан. Його низький, оксамитовий голос пробринів біля мого вуха, а гарячий подих торкнувся шкіри на шиї. — Її хлопець уже пів години намагається привернути увагу моїх людей. Прагне інвестицій.

— Не чіпай її, Даміане, — прошепотіла я, намагаючись утримувати на обличчі світську посмішку, хоча від його небезпечної близькості серце влаштувало божевільну пляску об ребра. — Вона нічого не знає.

— Я й не збираюся її чіпати,Єво, — його губи майже торкнулися моєї мочки, і це невагоме відчуття послало вздовж хребта хвилю пекучого струму. — Але ти маєш переконати її не ставити зайвих запитань. Бо зараз кожен, хто підходить до тебе, потрапляє під приціл.

— Ти знову тремтиш, лікарю, — прошепотів він, і в його темних очах спалахнув небезпечний, хижий вогник. — Твій пульс  б'ється так, ніби ми не на вечірці, а в операційній 

— Це тому, що ти переступаєш межі, Даміане, — видавила я з себе, важко дихаючи. — Ми домовлялися про виставу. Жодного примусу.

— А хіба я тебе примушую? — він примружився, і його обличчя нахилилося ще нижче. Губи зупинилися за міліметр від моїх, дратуючи, обпікаючи, змушуючи забути про весь зал довкола. — Ти можеш відштовхнути мене прямо зараз. Анатомія суглобів, один удар ліктем... ти ж знаєш, як це робиться. Чому не б'єш?

Я затамувала подих, дивлячись прямо в його темні зіниці. Я мала свободу дій. Могла вирватися. Але моє тіло, зрадницьки відмовлялося чинити опір.

— Бо це зруйнує нашу легенду, — процідила я крізь стиснуті зуби, хоча в моєму голосі прорізалася хрипна напруга.

— Правильна відповідь, Мельник, — на його губах з'явилася тонка, переможна посмішка.