Розділ 14

— Алекс зачекає внизу, — промовив він, повертаючись до вікна. — Він відвезе тебе додому. Але відзавтра твій маршрут коригується- машина біля під'їзду, охорона на відстані п'ятдесяти метрів і жодних самостійних прогулянок у сутінках, поки ми не закриємо питання.

— Я сама знаю, як поводитися в зоні ризику, Даміане, — відповіла я, поправляючи комір тренча. — І я сама повідомлю керівництву клініки, що в моєму житті з'явився... «стабільний партнер», аби поява супроводу не викликала зайвих питань у завідувача.

Він лише коротко примружився, кивнувши на мою заяву з мовчазним схваленням.

— Перший етап нашої вистави — вихід у світ. У суботу вечорі благодійний прийом у замісткому клубі. Там буде вся верхівка бізнесу та ті, хто нишком фінансує залишки групи Ковалевського. Вони мають побачити тебе поруч зі мною до того, як пустять чутки.

— Сукню я оберу сама, — відрізала я. — І не намагайся прислати мені стилістів чи кур'єрів з прикрасами.

— Як забажаєш,Єво, — у його низькому голосі прорізалися легкі, ледь помітні нотки поваги. — Купуй усе, що вважаєш за потрібне. О шостій вечора за тобою приїде машина.

Я повернулася й попрямувала до виходу з апартаментів. Двері безшумно розсунулися, випускаючи мене в коридор до ліфта.

Спустившись на підземний паркінг, я сіла на заднє сидіння позашляховика Алекса.Він мовчки глянув на мене через дзеркало заднього виду, ввімкнув двигун і вивів машину на нічні вулиці Києва.

Наступні дві доби минули в напруженому, але звичному для мене ритмі. Я проводила операції, перевіряла післяопераційні бокси й віддавала вказівки інтернам. Проте всередині все було натягнуто, мов струна. Я відчувала за спиною постійний, ненав'язливий нагляд —  позашляховик Алекса тримався у двох машинах від мого таксі, а біля входу до клініки періодично з'являлися нові обличчя.

Колеги по відділенню почали щось підозрювати, але я коротко пояснила, що після кількох неприємних інцидентів на нічних чергуваннях мій наречений наполягає на особистій безпеці. Слово «наречений» прозвучало чужо, але спрацювало ідеально — зайвих питань більше не виникало.

У суботу о шостій  я стояла перед дзеркалом у своїй квартирі.Жодних ніжних відтінків. Для цього вечора я обрала сувору, але елегантну чорну сукню  з цупкої тканини, з закритими плечима й глибоким, але стриманим вирізом на спині. Волосся було зібране в бездоганний, гладкий вузол. Жодних зайвих прикрас — лише тонкий срібний ланцюжок на шиї, який прикривав той самий маленький шрам на ключиці.

Рівно о 18:00 під вікнами коротко посигналив позашляховик.

Я взяла маленьку сумочку, випрямила спину й вийшла з квартири

Заміський комплекс вирував світлом і розкішшю. Під'їзну алею освітлювали смолоскипи та дизайнерські ліхтарі, а біля гранітного ганку шикувалися елітні авто. Камери фотографів спалахували щосекунди, розрізаючи вечірні сутінки.Ми зупинилися  не біля загальної черги, а біля окремого, приватного входу до VIP-крила.

Алекс відчинив двері. Я зробила глибокий вдих, змушуючи серце битися в спокійному, хірургічному ритмі, і вийшла на прохолодне повітря.

Даміан чекав біля мармурових сходів.

На ньому був класичний темний смокінг, ідеально пошитий по фігурі. Білосніжна сорочка створювала гострий контраст із його засмаглою шкірою. Жодної краватки — верхній ґудзик був розстебнутий, що додавало його вигляду небезпечної, хижої впевненості. На скронях виблискувала легка сивина, а в темних очах горіло знайоме, залізобетонне полум'я.

Коли я підійшла, його погляд повільно, безплинно пройшовся по мені — від закрученого в вузол волосся, вздовж  лінії чорної сукні й аж до носків моїх туфель. Погляд був настільки густим і важким, що шкіра миттєво вкрилася сиротами.

— Бездоганно, Мельник, — тихо промовив він своїм низьким баритоном.

— Я дотримуюсь умов угоди, — відповіла я, задерши підборіддя.

— Тоді час починати виставу, — Даміан зробив півкроку вперед, скорочуючи відстань між нами до небезпечного мінімуму.

Він не запитав дозволу. Його велика, гаряча долоня владно й беззаперечно лягла на мою  спину — прямо на оголену шкіру у вирізі сукні,його пальці були мозолистими, важкими й пекуче гарячими. Від цього дотику по моєму хребту пробіг розряд справжнього струму. Моє дихання збилося, але я змусила себе не відсторонитися.

Він злегка притиснув мене до себе, змушуючи йти в ногу.

— Впади в мій ритм, Єво, — прошепотів він прямо мені в вухо, і його гаряче дихання обпекло мочку. — Твоя рука — на моєму передпліччі. Не як у бранки,а як у жінки, яка володіє цим вечором не менше за мене.

Я підняла руку й поклала пальці на його передпліччя. Під цупкою тканиною відчувалися залізні, натягнуті м'язи.

Кришталеві люстри, джазовий оркестр, сотні людей у діамантах та строгих костюмах. Але як тільки наша пара переступила поріг, по залу прокотилася відчутна, затамована хвиля тиші.

Погляди сотень очей сфокусувалися на нас. Журналісти, бізнесмени, кримінальні авторитети  — усі вони бачили Даміана. І всі вони бачили мене.

Його долоня трохи змістилася нижче, утримуючи мене з такою силою й впевненістю, що в нікого в цьому залі не виникло б і тіні сумніву: ця жінка належить йому.

— Спокійно,Єво, — пролунав його низький голос поки ми повільно рухалися до центру залу. — На дев'ять годин від нас — представники Сходу. Вони сканують кожен твій рух.

— Я бачу їх, — тихо процідила я, посміхаючись сліпучою, але холодною посмішкою світської леді. — Вони дивляться так, ніби шукають слабке місце.

— Вони його не знайдуть, — прошепотів Даміан.

Він зупинився біля високого столика, взяв із таці офіціанта два келихи шампанського й простягнув один мені. Коли наші пальці перетнулися на кришталі, його великий палець повільно й ніби випадково провів по тильній стороні моєї долоні. Це був мікроскопічний рух, але він розпік мені вену не гірше гарячого скальпеля.

До нас підійшов огрядний чоловік  — один із сивих функціонерів, який раніше працював із Ковалевським.