Дроїди

Обережно пробираючись між порослими лісом руїнами вони пішли на схід в бік Дніпра. Нарешті вони вийшли на прогалину де колись була широка вулиця чи майдан. Там Віктор помітив ряд чудернацьких броньованих машин такого ж захисного кольору що і форма у Аннет. Стволи гармат дивилися в різні боки.

— Свої! – неголосно сказала Аннет явно звертаючись до когось іншого.

Між машинами з’явилися кілька десятків чоловіків та жінок одягнені так само як і Аннет. Більшість з них були темношкірими.

— Тут немає людей, всі біомеханічні дроїди, БЕАТРІС заборонила ризикувати людьми. ГЛАДІУС атакував в першу чергу найбільш розвинені суспільства і тому вижили переважно представники племен які існували за первісними законами. Саме тому довелось копіювати і їхню зовнішність. Саме тому зовнішність вихідців з Європи мають зовсім небагато дроїдів, я одна з них – сказала Аннет.

Дроїди відразу ж оточили їх.

— Мене звати Стен, представився один з чоловіків, я керівник групи. Є ще хто вижив?

Аннет представила Віктора решті. Дроїди по черзі стали представлятися. Імена в них були звичайні людські і походили з усіх кінців планети.

— Ян, Леонардо, Родріго, Джуліана, Лао, Сінтія…..

Віктор ледь-встигав їх запам’ятовувати.

Аннет відвела її до темношкірої жінки на ім’я Сільвія яка була лікарем.

— Хлопець на диво здоровий, тільки відчувається що час від часу доводилось йому голодувати і враховуючи постійний стрес в якому він жив всі ці роки – сказала вона оглянувши Віктора.

Аннет про щось говорила зі Стеном. Потім вони удвох підійшли до Віктора.

— Нам хочеться оглянути речі твого батька, можливо там щось є таке що допоможе нам. Підете удвох з Аннет, ми залишимося тут, але спочатку ми знищимо Пекельного Павука, – сказав Стен.

Віктор побачив як на одній з машин з розкритого люка висунулись два трикутні плоскі предмети.

— Крилато-балістичні міні-ракети. Плазмовий двигун на основі холодного ядерного синтезу і кожна несе потужний плазмовий заряд, – пояснила Аннет

— Координати павука визначено. БЕАТРІС, проклади оптимальний курс і наведи на ціль, – скомандував Стен.

— Пуск!

Обидві ракети стартували вздовж вулиці притискаючись до верхів’я дерев. На плоскому моніторі було видно місцевість над якою пролітали ракети. Очевидно там стояли мініатюрні камери. Пролетівши вниз по схилу ледь не торкаючись дерев ракети вийшли до Дніпра і різко повернувши на північ набираючи швидкість помчали над акваторією буквально в кількох метрах над водою, через пару хвилин вони завернули на захід і помчали знову над берегом ледь не торкаючись руїн та верхів’я дерев. На самому горизонті височила над руїнами величезна чотиринога металева химера. Пекельний Павук. Той самий який тримав у страху друзів та рідних Віктора і який знищів людей в інших катакомбах.

— Треба застукати потвору зненацька. Вона хоч і неповоротка, але дрони захищаючи її можуть таранити ракети.

Павук наближався з величезною швидкістю. Надзвукова швидкість гарантувала, що до самого кінця монстри так і не почують звуку ракет, які наближалися. Потвора збільшувалась у розмірах все швидше і в той момент коли вона закрила собою все поле огляду обидва зображення зникли залишивши лише блакитні екрани і в ту ж мить на горизонті на півночі досить яскраво блиснуло ніби блискавка грози.

— Є, готово, подвійне пряме влучення.

Хвилини через дві з півночі донісся досить сильний хлопок і далекий гуркіт. Хвилина проходила за хвилиною. Дрони ГЛАДІУСа так і не з’явилися.