Віктор

Віктор народився через багато років після Години Знищення, в підземеллі у вічній пітьмі, де переховувалися нащадки небагатьох вцілілих. А нагорі, серед руїн великого міста, яке колись було Києвом панували дрони смерті ГЛАДІУСа, які намагалися ось уже два століття знайти і знищити нащадків тих хто зумів вижити. Руїни сотень і тисяч інших міст розкиданих по всій планеті нагадували що тут колись існувала велична цивілізація. Каналізація, підземні комунікації, метрополітен, підвали, підземні торгівельні центри куди ще не добралися машини ставали прихистком. Люди мерзли, голодували в пітьмі здійснюючи вилазки на поверхню щоб знайти харчі, одяг чи інструменти іноді зброю. Головне було протягом весни, літа та осені знайти достатньо запасів щоб пережити зиму. Не всім щастило потім повернутися – дрони ГЛАДІУСа – літаючі дископодібні апарати близько метра в діаметрі ширяли над руїнами, металеві павуки півметрової висоти і метровим розмахом металевих ніг блукали серед руїн в чагарниках висліджуючи вцілілих. Люди виходили на поверхню лише вдень оскільки вночі машини оснащені тепловими сенсорами були для людей невидимими. Дитинство Віктора пройшло у страху перед машинами і лише коли йому виповнилося 12 років мати і старший брат вперше вивели його на поверхню і тоді він вперше побачив сонце.

Сьогодні Віктор в черговий раз вийшов на поверхню на пошуки харчів чи будь-яких корисних речей. Був чудовий теплий червневий день. Руїни за багато років густо поросли лісом, травою, чагарником. Природа позбувшись антропогенного впливу відроджувалась. Ліси піднялись серед руїн колишнього мегаполісу. На галявинах, які добре прогрівалися сонцем місцями червоніли суниці, які хлопець збирав в невеличкий кошик. Також він мав з собою лук для полювання – стріла летіла тихо і було більше шансів що вона не приверне уваги машин. Для самозахисту на випадок зустрічі з дронами доводилось носити важкий автомат з підствольним гранатометом і запасним магазином, на поясі висіли пістолет, дві гранати. В свої 18 років юнак уже вважався досвідченим добувачем. В пошуках чого-небудь корисного доводилось відходити все далі від входу в підземелля і ще ніколи він так далеко не відходив як сьогодні. Батько його загинув коли Віктор був ще малим. Одного разу він підслухав розмову батьків. Вважаючи що син спить батько і мати говорили про якийсь альпійський бункер. Мати намагалася відмовити, батько наполягав на тому що це необхідно зробити, інакше вони і їхня дитина до кінця своїх днів будуть змушені ховатися під землею від машин щодня чекаючи зустрічі зі смертю. І батько пішов і зник назавжди. Мати довго чекала плачучи ночами а потім змирилася втративши надію.

Віктор уважно прислухався намагаючись крізь спів птахів та шелест вчасно розрізнити дзижчання літаючого дрона або стукіт і скрипіння металевого павука. Краєм ока він помітив якийсь рух за руїнами на іншому кінці колишньої вулиці. Юнак завмер прислухаючись, і повільно не повертаючи голову перевів погляд на руїни де він помітив рух. Але ніякого руху і жодного звуку він не почув крім шуму вітру та пташиного співу. Повільно відступивши за залишки цегляної стіни він дістав із сумки бінокль і оглянув крізь нього протилежний бік вулиці. Вирішивши що не варто виходити на відкриту частину вулиці Віктор поклав руку на автомат і почав повільно рухатись в протилежний бік від входу в їхнє сховище. Якщо його виявили то він не приведе переслідувачів до їхнього укриття. Так не раз гинули цілі підземні поселення, виявивши бункер ГЛАДІУС відправляв до нього гігантську машину, яка височила над руїнами і лісом. Люди називали її пекельним павуком. Пекельний павук свердлив над бункером свердловину і впускав всередину нанокілери від яких не було порятунку.