Чому ти зараз про це кажеш?

– Тобі погано, люба? – Ерік стояв над нею зі змученим обличчям та розстібнутим коміром сорочки, на якому красувалися сліди від кави. – Лікарі сказали, тобі треба добре відпочити.

– Ні, вже все добре. Ти як? Поїхав би додому, хоч перевдягнувся. Я тебе таким ще не бачила.

– Хіба те важливо? Ліві прийшла до тями і зараз відпочиває. Ти дала життя моїй донці, поділившись кров’ю, – з очей ринули щирі батьківські сльози, які він навіть не пробував запини. Ерік пав на коліна перед ліжком, поклавши голову на живіт дівчини. – Ти дала їй можливість стати на ноги. Дякую тобі, Лотті, за все, все ким ти для нас є. Ти й мене рятуєш щодня.

– Тобто рятую?

– Аромат ванілі завжди допомагав мені втихомирити головний біль під час загострення недугу. Вдихаючи його, я мов приходжу до тями, повертаю собі реальність. Схожий на ваніль аромат я почув від тебе в перші хвилини знайомства, хоч і не усвідомив одразу його значущість. Коли я сидів там, на мокрій дорозі й кутав оголене тіло дівчини, яку наче не збив, я відчував солодкий аромат. Розум яснішав щосекунди і я зумів перенести тебе в авто та навіть відвести до себе. Я не думав, що так можеш пахнути ти, тому скинув усе на парфуми та власний стрес.

– Парфуми?

– Запах був надто складним для чогось іншого. Але зранку за сніданком я знову відчув його, щоправда, у легшому варіанті. Ти й до мене влаштовуватися на роботу прийшла з ним. А далі ти виконувала договір.

– Правило № 1. Ти зрозумів, що так пахну я?

– Саме так. Шарлотто, ти відразу сподобалася мені як жінка, тому я б ніколи не узяв тебе на роботу. Особисте життя мало навічно випасти з мого графіку, але саме цей аромат не дав мені тебе відпустити. Я не розумію, що це за феномен і де він у тобі взявся, але саме він привів тебе у моє серце.

– Чому ти зараз про це кажеш?

– Бо попри весь свій розбитий стан, я не відчуваю запахи, як раніше. Вперше за багато років я можу вільно дихати. Ти мені більше не пахнеш.

– Е-е-е, тобто?

– Я не знаю чого чекати далі. Але…

Його обличчя підкорила небачена раніше емоція, яка змусила Шарлі підвестися й сісти у ліжку.

– Еріку, що відбувається, чому ти мовчиш? Що «але»?

– Лотті, ми знайомі не один рік. Якщо ти не проти, пропустімо ліричні відступи та нікому непотрібне гаяння часу на побачення, – стаючи на одне коліно він дістав з кишені каблучку. Його тихі слова та тон свідчити про тривогу й невпевненість, що геть не було характерним його льодовій величності: – Знаю, що це має бути інакше, але бажаю зробити це тут і тепер, доки нарешті наважився. Прошу тебе, погодься стати матір'ю для моєї дівчинки не тільки в її серці, а й у документах родини Бонс. Шарлотто Мей, стань моєю дружиною перед людьми та Богом.

 «Невже ми це зробимо, Бонсе?»

Вона мочки всміхалася розглядаючи його.

– Ти вийдеш за мене, люба?

Дівчина підвелася й стала навколішки поруч з ним, відповівши:

– Так, я згодна стати місіс Бонс.

 «Більше ніяких утисків почуттів. Нарешті ми обоє вільні».

– Ти згодна, ти згодна, – повторював Ерік міцно обіймаючи її. – Ти моя навіки.

Чоловік одягнув каблучку з невеличким зеленим камінням на палець майбутньої дружини й обціловував кожен сантиметр її мокрого від сліз обличчя.

– Я зроблю тебе найщасливішою жінкою на світі, обіцяю. Кажуть, кохання врятує світ, але іноді кохання може врятувати набагато більше, ціле життя, – сказав Бонс з усмішкою.

Шарлотта побачила на порозі розгублену Дебору з пляшечкою чарівної рідини у руках, яка вже не світилася.