Ти знаєш

– Міс Мей, як Ви себе почуваєте? – молодий, доволі симпатичний лікар зайшов до палати.

Шарлотта швидко заплющила очі, вдаючи, що заснула.

– Доброго дня! – Дебора окинула оком, трохи збитого з пантелику чоловіка. – Міс Мей заснула, Ви лікар її доньки?

– Доньки?

– Олівії Бонс. 

– А хіба міс Мей її матір?

– Вона наречена її батька, хіба цього замало? То Ви з якого приводу зайшли?

– Я-я, провідати міс Мей. Мене попросив лікар Варксон. Операція міс Бонс пройшла успішно.

– Дякуємо за турботу, але нас уже сповістили про це. Ще щось?

Медпрацівник розгубленим поглядом пробігся по лежачій жінці й тихо відповів:

– Ні!

Шарлі голосно видихнула, коли він вийшов за двері:

– З першого дня нашого перебування тут тричі за зміну провідував чужого пацієнта. Що за настирність?

– Який сумлінний працівник, – засміялася Дебора. – Ти й тут нажила залицяльників?

– Не смішно, Деббі, геть не смішно. Я хочу припинити це безумство. Він не стане останнім. Привези мені ту воду, вона біля мого ліжка у шухляді.

– Що ти задумала?

– Я хочу вилікуватися від цього всього. Сеньйор Де Ангело сказав, що моє бажання має бути в таємниці, щоб воно діяло, я маю намір переповідати тобі його перед водою, щоб побачити, чи дійсно згасне вона. Щоб пересвідчитись, що чари Лерії вдалось розвіяти.

– А як же Бонс?

– Я маю любити без страху. Без страху втрати через розвіювання магії, в першу чергу. Це я і хочу зробити, стати безстрашною.

Доки Дебора була відсутня Шарлотту добряче лихоманило. Лікарі заметушилися поряд, але їх дії залишалися непоміченими, бо свідомість провалилася крізь пелену сну.

Крокуючи стежкою охайного саду Де Ангело, який дівчина вже не переплутала б із жодним іншим, вона  помітила чоловіка, що стояв біля статуї Лерії. Високий, худорлявий в цікавому світлому костюмі, розшитому золотим орнаментом.

– Синьйор Де Ангело? – невпевнено запитала, порівнявшись з ним.

Чоловік посміхнувся:

– Так, Шарлотто, от ми і знову зустрілися. Я трохи помолодшав з останньої нашої зустрічі. Це той випадок, коли смерть прикрашає.

– Чому я тут? Це через моє рішення?

– Саме так. Ти більше не боїшся. Лерія виконала твоє бажання й привела до істинного кохання. Відпускаючи її чари, ти закінчуєш свій шлях. Аромат припинить свою дію.

– Шлях? Тобто? А недуг Еріка, йому гіршає останнім часом.

– Не варто хвилюватися, лиш кохай його. Кохання саме по собі має найсолодший у світі аромат. Ти сумнівалася у власних почуттях, стримувала їх, журила себе, боялася, тому йому гіршало. Йому гіршало через нестачу твого кохання, що стало його киснем. Як ти й просила.

– Але як буде тепер, коли мій аромат зникне?

– Як і має бути, лише вір у силу вашої любові. Ти розгадала код свого життя й навчилася безумовно, безстрашно, щиро кохати. Дарунок янгола протікаючи по твоїх венах блаженним ароматом став умовою життя для Олівії. Він привів тебе до цієї дитини й дав їй шанс жити повноцінно. Ваше кохання зцілило її. Хіба це не диво? І не звинувачуй себе у смертях Сари та Міранди. Їх долі, як і твоя, завчасно мали свій шлях. Сара народила, Міранду дівчинка вважала мамою, а тобі вона стала дочкою по крові, яку ти й виховуватимеш. Ви троє виконали своє особливе призначення у її долі. Ерік зняв тягар минулого з твоєї шиї. Не намагайся його повернути.

– Обручка Діна? – лапнувши шию в місці, де раніше був ланцюжок. – О, ні, я втратила її.

– Не втратила, а повернула минулому. Ти відпустила й самого Діна. Не гоже мертвому постійно бути поряд із живою. Пам’ятай його, та не треба жити з провиною. Його доля не була б довгою, в будь-якому випадку, але щасливою зробила її ти. Твоє бажання завело тебе сюди у майбутнє, у краще з ймовірних варіантів. Не сумнівайся у цьому. Приставлений хранитель закінчив свою місію, тому зникне разом першою зорею в небі.

– Хто зникне? Ви лякаєте мене.

– Я заберу свою Мері до себе.

– Мері? Ви про мою кішку?

– Я про свою кохану дружину, яка оберігала тебе від надмірного смутку, самотності та розпачу. Образ кішки, це те що бачили смертні, але все набагато складніше, ніж ти можеш уявити. І ще одне, ти знаєш яке ім’я йому дати, – усміхнувся Мартін та розтанув в повітрі.

– Ви про кого? – закричала Шарлотта в мить, коли перед очима чіткішала реальність.