Ти дозволиш?

– Мила, ти прокинулася? – посміхаючись Шарлотта ухопила чоловіка за руку і потягла до доньки в палату.

Кільце з дзенькотом упало на підлогу знову, але ніхто того вже не помітив. Пробувши цілий день з дівчатами Ерік доволі енергійно себе почував. Шарлотта ж геть була знесилена, тому ухвалили рішення викликати Таню й дати новоспеченій мамі відіспатися вдома до ранку.

М’яке шкіряне сидіння автомобіля та плече Еріка стало найзатишнішим місцем дрімоти за все її життя. Водій зупинив авто перед парадним її будинку, не промовивши і слова. Бонс мов не помічаючи закінчення маршруту продовжував непорушно сидіти, притулившись щокою до маківки її голови. Через який час Шарлотта прокинулася й сонливо оглядалася.

«Я заснула, невже? Як довго я спала?»

– Прокинулась, спляча красуне? – Ерік з турботою поправив її зачіску і з легкою посмішкою, прихопивши з собою жакет, покинув салон автомобіля.

Нічна прохолода рванула в середину машини змусивши дівчину пересмикнутися.

– Ти тільки прокинулася, тому й так холодно, – мовив Ерік накинувши жакет на її оголені плечі та грайливо подав руку.

Стільки нових відтінків емоцій в єдиній його посмішці, стільки нових значень жестів та поглядів. Змінилося все. Дверцята автомобіля відчинив зовсім незнайомий їй чоловік, далеко відмінний від того, ким від для неї був протягом двох років праці разом. Тепер ніякого страху, почуття загнаності, власної неповноцінності, чи тиску з його боку. Побачивши істину вразливість й великодушність всередині крижаного, примхливого керівника холдингу, він позбувся деякого демонізму в її сприйнятті.

– Ти так солодко спала, не хотілося тебе будити.

– Мені трохи ніяково, що затримала тебе.

– Ти зробила мені послугу, провівши зайвих пів години поруч.

– О, Еріку…

– Нічого не кажи, не жени сон. Я проведу тебе.

«Я ніколи не зможу сприймати його, як колись».

Велетенська красива повня та мільйони зірок на нічному небі Манхеттену стали свідками скидання кайданів страху, які міцно стискали серце Мей. Крок за кроком розлука ставала ближчою, але дівчина далі продовжувала утримувати себе й не давати повної волі бажанням.

– Мені не віритися, що дванадцять років тому я втратив Міранду та Олівера, а тепер знову відчуваю себе таким щасливим, як колись.

– Олівера?

– Так, Міранда хотіла назвати нашого сина Олівером. Коли я почув, що вцілілу в аварії новонароджену дівчинку назвали Олівією, то зрозумів, що не можу її віддати іншим, бо вона моя.

– Олівер Бонс, – сказала в голос дівчина, зосередившись на своїх же словах і відсторонилася від чоловіка. – О-лі-вер.

– Щось не так, Лотті?

– Все добре, просто дивний збіг з іменами, чи не так?

– Я називаю це долею. Як і нашу зустріч. Побачивши тебе, я теж відразу зрозумів, що матиму проблеми, – веселий смішок зірвався з його уст. – Ти найбільша моя проблема, Мей, але я такий радий що ти є в моєму житті. Чому мені не соромно за це, чому я не почуваюсь зрадником?

– Бо ми всі маємо право бути щасливими. Ми всі маємо право жити, як велить серце, чути його та прислухатися до своїх бажань.

– Чи міг я хоч мріяти про такий результат?

– Ми всі маємо мріяти, бо саме мрії формують наші долі.

Залишалось лише попрощатися, але обоє так не бажали йти. Бонс огледів ще раз дівчину і насмілившись наблизився впритул, ніжно торкнувшись її прохолодних губ своїми. Легкий, дражливий, мов перший підлітковий цілунок змусив її тіло позбутися будь-яких тілесних відчуттів. Шарлі розтанула в моменті і все ще тримаючись за міцну чоловічу руку не відчувала світу навколо.

«Я не можу зараз піти. Я не хочу, щоб ти йшов».

– Саме зараз я багато про що мрію, але не варто квапитись. Моїй коханій принцесі час у ліжечко.

«Ні! Ні, не йди, прошу тебе».

– Доброї ночі, люба!

Стиснувши його долоню сильніше дівчина зупинила подальший розвиток подій й дала зрозуміти, що неготова розставатися. Ерік вдумливо поглянув на її руку й перевівши погляд в очі обережно запитав:

– Ти дозволиш мені залишитися?

– Так! Будь ласка, не йди.

Дві пристрасні тіні на стіні спальні, де більше не житиме самотність. Неприпинні цілунки та ніжні слова у напівтемряві, взамін на сльози та тишу. Закохані чоловік і жінка, як мало насправді треба для досконалості світу цього.

Повільно, з повагою та дослуховуючись до сигналів її тіла Ерік обережно перетнув останній кордон їх близькості. Всі його дотики переповнювалися акуратністю, боязкістю та водночас чоловічою силою й владою. Дощ його поцілунків огортав усе її тіло без виключення, залишаючи вогкі сліди гарячих губ. Він обіймав її так ніжно, немов вона складається із найтонших пелюсток. Цілував її так, наче побачив уперше після нескінченно довгої розлуки. З ним вона почувала себе довершеною, жадано, воістину коханою жінкою. З ним вона більше нічого не боялася.

Вранішня новина про повернення Еріка до роботи та виписку з лікарні розгнівала Шарлі, яка зрозуміла, що легко з ним не буде і більшість рішень стосовно Бонса, прийматимуться самим Бонсом й надалі.