Залишимо ці питання позаду

Події розвивалися, як усні: лікарня, дзвінки від Еріка, Синтії, Раяна, Дебори, аналізи, сльози названої доньки, хвилювання про Кетрін. Гувернантку довелося відправити додому, щоб Олівія не підозрювала Шарлотту в майбутній втечі. Госпіталізації уникнути не вдалося, адже фізичні показники дівчинки стрімко пішли в гору і шанси на відновлення функцій ніг зростали буквально погодинно, попри деяку атрофію кінцівок.

Стомлений вечір приніс у своїх долонях бажану тишу та спокій. Невелика лікарняна палата з мінімальною кількістю меблів та велетенським вікном, з видом на внутрішній дворик з озерцем, стала оазисом усамітнення та спинки часу. Ліві вже солодко дрімала, коли в вечірніх сутінках Шарлі помітила відсутність браслета зробленого Деборою. Беземоційно розглядаючи порожню кисть, сидячи у м’якому кріслі поруч з ліжком, вона непомітно для себе заснула.

Як тільки настав час відвідування пацієнтів, до палати зайшов Бонс. Джинси, біла футболка, кількаденна щетина, не вкладене волосся й мішки під  змореними очима. Його можна було не впізнати, щоб не рівнесенька постава та бездоганні широкі плечі, які завжди тривожили Шарлотту.

Помічниця нишком милувалася сонним дитям, розправляючи ковдру, зовсім не очікуючи такого раннього візиту:

– Еріку, чому ти тут?

– Як я міг не прийти?

Він зупинився на порозі, не наважуючись ступити далі. Ніжний погляд з сотнями тривожних запитань так винувато оглядав обох дівчат, що Шарлі теж затамувавши подих відчула біль у грудях. Мовчання між вчорашніми колегами повисло таким багатоголоссям, що звуки, чи слова були б надмірними у цьому діалозі почуттів. Обидва дорослих багатозначно мовчали, розуміючи, що тепер їх поєднує маленьке життя. Тепер воно залежить повністю від них.

– Еріку, вона називає мене матір'ю, – прошепотіла Шарлі, набравшись сміливості розірвати тишу.

– Я був у мами, уже все в деталях знаю.

– Я не хочу тебе прив'язувати до себе в такий спосіб. Я не змогла переконати її у протилежному. Я…

– Знаю, люба, знаю. Вийдімо, доки вона спить, – чоловік обережно узяв дівчину за руку і вивів у порожній коридор. – Я не знаю, як тобі віддячити за все, що ти зробила для моєї родини.

– Якби я не прийшла, місіс Бонс не лежала б під крапельницями зараз.

– Якби не ти, моя дитина можливо ніколи б і не ходила. Лікар дає добрі прогнози і це завдячуючи тобі. Ти янгол, що оберігає нашу сім'ю.

– Ти перебільшуєш.

– Це ти не усвідомлюєш скільки означаєш для мене. Вибач, що не я розповів про Лів. Все мало статися не так, та нащо зараз про це говорити.

– Дитина не є проблемою. Я по вуха закохана в це рудоволосе лисеня. Але як бути з тим, що вона вважає мене біологічною матір’ю?

– Ти стала яскравим психічним спалахом у свідомості Ліві, її точкою психологічної опори. Лікар Варксон рекомендував підтримувати цей стан хоча б до першого самостійного кроку.

– Мені буде складно потім переконати її у протилежному. Я й себе не певна, що зможу переконати. Моє серце вже не сприймає реальність речей. Олівія мов моя…

– Вона правда мов твоя, бо дуже схожа на тебе. Я помітив це не так давно, але сам зумлів від усвідомлення.

– Еріку, я схожа ще на одну людину, чи не так?

Бонс занервував:

– Ти трохи схожа на мою покійну дружину. Я знаю, що ви з мамою дивилися фото.

– Я дуже схожа на твою покійну дружину.

– Якщо ти думаєш, що моя прихильність до тебе тримається тільки на схожості з Мірандою, то це не так. Ви зовсім різні за характером та й зовні я не прив’язував тебе ніколи до неї. Ти не вона. Я це чітко розумію і ціную у тобі тебе.

– Ти не повинен виправдовуватися.

– Я не виправдовуюсь, а хочу сформувати правильний погляд на наші стосунки. Ти і Міранда дві окремі людини. Я не відмовляюся від своїх почуттів до неї, вона назавжди залишиться рідною для мене, але її нема, вона померла. Мені дуже пощастило, що я зміг покохати знову. Твоя схожість із нею скоріше жарт долі, ніж мій вибір. Я кохаю тебе, Шарлотто Мей.

– Залишимо питання нашої схожості позаду і не згадуймо ніколи. Гаразд?

– Підтримую. Але якщо ми з Олівією являємо собою тягар побудь із нами до її перших кроків, а потім придумаємо історію куди поділася мама Шарлотта. Ми відпустимо тебе. Ти не зобов'язана виховувати чужу дитину тільки через те, що її батько шалено покохав тебе.

– Припини! Еріку, я не кину Вас не з причин названих тобою, ні з будь-якої іншої. Та у мене серце кров'ю обливається від самої думки, що я маю сказати Олівії правду. Я не зможу, Бонсе, навіть якщо проситимеш. Тепер тобі треба прийняти той факт, що я залишаюсь з вами. Я хочу стати матір'ю для Олівії, я готова.

– Лотті…

– Так, для мене це шок. Ще вчора вранці я їхала до тебе додому з думками про наше майбутнє перше побачення. Я ще навіть не звикла до думки, що мій бос є моїм хлопцем, а сьогодні я вже є матір'ю для його семирічної доньки. Від мене залежить, чи зможе вона ходити, чи зможу я її огорнути коханням настільки, щоб дівчинка не розчарувалася в матері, про яку так довго мріяла. Ти ж сам сказав, що я її психологічна точка опори. Я розумію, що ця опора має бути настільки сильною, щоб зі вчорашньої одиначки стати кращою мамою на світі. Я готова прийняти цей виклик долі.