Подарунок чи сюрприз?

– Ти куди? Олівіє, стій!

Двері будинку різко відчинились і за поріг, на інвалідному візку, поспіхом виїхала маленька рудоволоса дівчинка, яка гукала:

– Мамо, зачекай! Мамочко, я знала, що ти повернешся до мене.

Погляди здивованої Шарлотти й заплаканої дитини зустрілися. Дівча можна було сміливо назвати її донькою, бо такого тотального збігу не можна було не помітити. Той самий овал обличчя, колір волосся, ті ж м'які локони і золоті прожилки по ним, колір очей та форма губ. Її маленька копія заливаючись сльозами простягала до неї руки, благаючи зізнатися в тому, чого не може бути насправді.

– Матусю, впізнаєш мене? Це я, Олівія.

Перепоною для дівчинки стали сходи, тому Синтія було хотіла силою забрати її в будинок, але дитина знову закричала:

– Не смій мене ховати від мами! Мама, мама це я!

Шарлі оглянулася позаду себе в надії зустріти справжню матір дитяти, але не побачила нікого, окрім Раяна. Машина місіс Бонс під’їхала вчасно і вискочивши з неї вона поспіхом підбігла до дівчинки:

– Облиш її, Синтіє! Ліві, чого ти тут? Що трапилось?

– Моя мама, вона повернулася. Чому вона не підходить ближче?

– Рідна моя, це не твоя матір, – спокійно промовила Кетрін, винувато озирнувшись на гостей.

– Це вона. Я загадала її, коли задмухувала свічки у торті, і ось вона повернулася.

Ошелешена Шарлотта повільно наблизилася до візочка розглядаючи миловидну дівчинку, яка все твердила про її материнство.

– Ну, як же? Подивися, це точно вона. Мамо, скажи їм що це ти.

Такої відчайдушності і надії в людських очах дівчині ще ніколи не доводилося бачити. Горло боляче стисла посуха, все що вона змогла зробити це пошепки відповісти, присідаючи поруч:

– Мені шкода, Олівіє. Я б дуже хотіла бути твоєю матір’ю, але я нею не являюсь.

– Лів, давай подивимося, що тобі передав тато? – мовила розчулена домробітниця, обіймаючи дівчинку за плечі.

– Тато? – Мей рефлекторно поглянула в очі Кетрін, яка втомлено відвела погляд.

– Не хочу я його подарунка. Я хочу мою маму, – істерика дівчинки набирала обертів.

– Олівіє, ти знаєш, що тобі не можна виходити на ці двері? – такого холодного відблиску в голосі завжди привітної місіс Бонс Шарлотта ще ніколи не чула.

– Так, бабусю, – дівчинка поникла та трохи заспокоїлася.

«Бабуся? Але дружина Еріка померла набагато раніше, ніж з'явилася ця крихітка. Хто її мати?»

– Це не твоя матір, тому не варто зараз ставити гостю в незручне становище. Синтіє, забери її у дім!

– Ні, я хочу бути з мамою. Мамо!

Хатня робітниця щось натиснула на візочку й повністю перебрала управління на себе, ховаючи розбите серце дитини за важкими вхідними дверима, до того, як вона мало не ухопилася за руку остовпілої дівчини.

«Хто вона? Що це зараз було?»

Місіс Бонс якусь хвилину приборкувала емоції й глибоко вдихнувши сказала:

– Шарлотто, вважаю нам варто поговорити. Пройдімо у мій кабінет.

Хоч починати розмову було важко, але ситуація потребувала роз’яснення. Залишити все без відповідей, означало породити ще більше питань, невірних теорій та висновків, які можуть відгукнутися непорозумінням у майбутньому.

– Шарлотто, я знаю, що мій син нарешті зізнався тобі у почуттях.

– Він розповів Вам?

– Я знала про такий результат ще коли він навіть собі не наважувався зізнатися. Все було очевидно, люба, – стомлено посміхалася жінка, шукаючи щось у громіздкому комоді.

– Місіс Бонс, Ви не зобов’язані мені щось пояснювати, через наші стосунки з Еріком. Я знаю, що Ви ще маєте доньку у Швейцарії і Олівія…

– Еліс тут ні до чого, люба, – сіла поруч з гостею поклавши на стіл великий фотоальбом у світлій шкіряній обгортці.

– Це сімейний альбом із нестерпно сумною історією. У ньому все минуле життя Еріка та Олівії. Візьми його та відчини останню сторінку.

Шарлі невпевнено зробила, що веліла Кетрін та на першому ж фото побачила гарну жінку з довгим, хвилястим волоссям кольору стиглої пшениці.

– Це дружина Еріка, вірно?

– Ні, Шарлотто, це матір Олівії, Сара Бакінджер, талановитий вчитель вокалу та музики.

– Що з нею сталося?

– Сім років тому у Сари почалися передчасні пологи. Я подробиць не знаю, але їх машина на швидкості влетіла до придорожнього магазину, дорогою в лікарню. Батько Олівії загинув на місці, а Сара померла вже у кареті швидкої допомоги, народивши дівчинку.

– Який жах.

– Саме в ту мить, у магазині Ерік купував воду, ставши свідком трагедії, а точніше учасником. Він дивом вцілів, попри те, що автомобіль зайшов у вітрину, біля якої він стояв. Звичайно син поцікавився усією ситуацією та дізнався про дивом вціліле дитя загиблих. Коли Ліві везли в реанімацію, він виступив, як член благодійного фонду та супроводжував її. За його словами, він одразу зрозумів, що не зможе розлучитися з нею. Так Олівія стала його найбільшим коханням за всі ці роки.