Рішення

Він по-батьківському поцілував закляклу асистентку й повільно пішов у палату.

«Чому я не можу просто взяти та піти? Чому я не можу відмовитись від нього, як від Коліна? Чому, Шарлі? Чому?»

Коридором пробігла стурбована медсестра й лікар Кабо, прямуючи в палату до Бонса.

«Ерік!»

Не гаючи й хвилини Шарлі забігла в кімнату за лікарем, де на ліжку, уже в кисневій масці, лежав чоловік, якого вона попри все не змогла покинути.

– Що? Що з ним трапилося?

– Шарлотто, Вам не можна тут перебувати, – схвильовано сказала лікар. – З містером Стетфордом все буде добре. Зачекайте на мене в ординаторській.

– Я прийшла, Філіпе, я прийшла! – сказала Шарлі, виходячи за двері.

За пів години в ординаторську прийшла лікар Кабо:

– Який же він упертий, – знімаючи закривавлені рукавички і кидаючи їх у відро для сміття. – Просила ж лежати і не виходити з палати бодай пару днів.

– Що сталося?

– Нюх зараз надто загострився на ґрунті емоційної нестабільності. З вигляду він сталевий кремінь, але останні роки його нервова система доволі сприятлива до стресів.

– Тобто він перенервував і його хвороба прогресувала?

– Я сказала б, що це дія тривалої стресової ситуації. В його роботі мають бути відпустки, яких він собі не дозволяє.

– А ліки? Він же приймав препарат.

– Це лише медикаменти, які не можуть вберегти його на всі сто відсотків.

– Розумію. Як він зараз?

– Сильний головний біль зняти вдалося лише сильнодіючим знеболювальним та заспокійливим.

– Де міг взятися такий дивний недуг?

– Не впевнена, що можу все розповідати, але Вам, міс Мей, скажу. Така реакція організму на запахи виникла після аварії, в якій він отримав травму, сумісну з життям, а близькі йому люди померли буквально на його очах.

– Дружина?

– За всієї поваги до Вас, я не смію розповідати подібні історії. Члени сім'ї Бонс зуміли приховати подробиці від журналістів. Ті хто знає правду, підписали папери про нерозголошення і я в їх чисті. Для всіх Міранда Бонс загинула, народжуючи сина.

– Я Вас розумію.

– І ще, Ерік просив передати, що радий Вашому рішенню.

Шарлотта мрійливо посміхнулася, викликавши хитру посмішку у жінки, яка сказала:

– Їдьте відпочиньте вдома, сьогодні йому потрібний спокій. Ви очевидно зробили все, що могли, аби він швидше одужав. Їдьте, Шарлі! Їдьте!

Дівчина вийшла з лікарні одночасно радісна від змін в особистому житті та думки, що хвороба Еріка виникла понад десять років тому і причиною є аж ніяк не вона. Тільки ось стан коханого «боса» не давав спокою.

У голові зненацька з'явився спогад про слова Еріка:

«Він точно сказав щось про мій аромат», – понюхала свою руку, чим привернула увагу перехожих. – «Що він мав на увазі? Чи не про те саме, що говорив Олівер у кафе? Чорт, треба було його допитати».

Несподівано увагу привернув хлопець у білих штанах, що перебігав дорогу в недозволеному місці. Золоті прожилки його волосся спалахували на сонці, коли він вийшов із тіні та швидко забіг до кав’ярні. Картинка добряче похитнулася, та так, що Мей мало не впала.

– Олівер? – сказала в голос Шарлі кинувшись за незнайомцем.

У невеличкому затишному закладі було всього п’ять столиків, з яких лише один був зайнятий. Олівер сидів у віддаленому кутку і гортав меню, попиваючи лате, а поруч стояв свіжий випуск місцевої газети.

– Доброго дня, Олівере. Ти пам’ятаєш мене?

– О, Міс Мей, Вас охрестили потенційною дівчиною красеня Бонса, – відриваючи погляд від меню, хлопець підсунув на край столу газету, де на першій сторінці красувалося їхнє спільне з Еріком фото. – Присідайте поруч. П’ю ванільний лате, Ви будете, чи відмовилися від ванілі?

Його хитрий, незрозумілий погляд викликав змішані, неприємні емоції в середині без того нестабільного душевного стану дівчини. Вогники перед очима частішали.

–  Сідайте-сідайте! Ви ж хочете поговорити.

– Я дійсно хочу дещо запитати.

– Прошу, запитуйте, – вказуючи на стілець напроти. – Сміливіше!

Мей рішуче сіла, розглядаючи абсолютно емоційно незрозуміле обличчя юнака.

– Ти казав при нашій минулій зустрічі про мій аромат. Про що йшлося?

Хлопець широко усміхнувся:

– Бонсу вже краще?

– Не зовсім. Стривай, а звідки ти…?

Олівер неспішно відпив каву, заплющуючи очі від насолоди.

– Лате у них відмінне.

Шарлотта також заплющила очі, але щоб зупинити ще більш настирніше мерехтіння перед очима, яке вже заважало нормально бачити співрозмовника.

«Що діється?»

– Щось з очима? Не хвилюйтеся, це минеться, коли ми розійдемося.