Роби як я

– Ви про що?

– Не смій хмуриться і псувати таке миле личко поганим настроєм. Я оголосив додатковий, останній лот, і це присвячена тобою пісня. Ажіотаж здійнявся жахливий. Ти теж зробиш вклад у нашу справу.

– Я не хочу співати.

– Заради дітей, Лотті. Якщо не заради мене, то заради них, – він акуратно підняв підборіддя асистента на себе.

– Навіщо Вам це? І де Ви чули як я співаю? Скажіть же мені, де?

– Єдиний раз, коли я чув усю барвистість твого голосу це день народження Кларка. Ті муркотіння в кабінеті, під ніс я не рахую.

– День народження? Стривайте, а чого Ви раніше не казали, що я співала?

– Ти зовсім нічого не пам'ятаєш?

– Ні, а щось трапилось ще, окрім мого співу?

– Нічого такого, що неможливо було б повторити.

Красива ведуча в розкішній сукні оголосила про виступ Шарлотти:

– Зараз на сцену вийде дівчина, талант якої вже оцінений у сто тисяч доларів щедрим чоловіком, персона якого побажала залишитися анонімом. Ви також можете внести свій вклад після виступу, якщо і вам так само сподобається спів цієї красуні. Тож зустрічаймо, Шарлотта Мей!

«Еріку, це ж т той щедрій?» – кинула погляд на ледве усміхненого боса, який намагався тримати емоції у вузді.

– Привіт друзі! Для Мене велика честь співати тут перед вами усіма та ще й заради такої благородної мети. Я б хотіла виконати пісню, написану мега талановитим автором, який зараз серед нас на сцені, – Шарлотта кинула погляд на  Ліама, який задоволено підвівся та вклонився публіці. – Леді та джентльмени, Ліам Стронг. То ж поїхали, пісня: «Роби як я».

Вдарили барабани, зазвучали веселі ритми пробиваючись в душу самим непохитним критикам.

«Навіть якщо негода,

Навіть якщо на душі шкребуть великі кішки.

Поглянь на мене,

Я посміхаюся новому дню,

Радію, що ти мене любиш.

Подивися на мене, любий.

Роби як я!

Впусти радість у своє серце, просто кохай.

Люби, як я: без страху, без фальшу.

Роби як я!

Танцюй, наче це востаннє.

Роби як я!

Цілуй зараз, наче більше не матимеш можливості.

Роби як я!"

Оплески, захоплені погляди, компліменти відомих артистів та колосальне задоволення, яке солістка отримала під час виступу, дали їй сили та заряд енергійності, який через годину змінила тотальна втома.

На щастя захід доходив до фіналу і Ерік вже проводив гостей. Шарлотта та місіс Бонс усамітнилися за невеличким столиком у кутку зали, де тишком під завісою скатертини зняли туфлі та попивали каву.

– Дивлюся на тебе цілий вечір і все більше розумію, що ти сама чарівність, Лотті, –  сідаючи поруч, сказав Ерік.

– Дякую! – попри смертельну втому таке близьке сусідство боса привело її організм в тонус.

– Синку, я вийду на свіже повітря, а ви ще поспілкуйтеся, – Кетрін дивно посміхнулася, взулася і швидко покинула зал.

– Я трохи переживаю, чи не пронюхають журналісти про Коліна? Вибачте, що і сьогодні через мене були складнощі.

– Не хвилюйся, з тими кого впустили сюди вже поговорили. Нічого не випливе. Поділишся кавою з керівництвом? – втомлено усміхаючись простяг руку до чашки,

– А-а-а, звісно!

– Спасибі тобі!

– Облиште, мені не шкода кави. На здоров’я.

– Не за напій. Дякую, що ти була поряд весь цей час.

– Мені було не складно. Вам дякую, що покликали.

– Я не кажу тільки про сьогоднішній день. Мені пощастило з того моменту, як ти опинилася під колесами моєї машини.

– Це мені пощастило зустріти Вас. Якби не Ви, я б, напевно, повернулася до Хантінгтона і не бачила всього цього життя. Ви показуєте мені інший світ.

– Ти й уявити не можеш, скільки показуєш мені, – нечуваним раніше м'яким тоном, чоловік вписував у серце кожне слово.

– Ви перебільшуєте. Я лише роблю свою роботу, – Шарлотта трохи відсторонилася від боса, насилу втихомирюючи занадто гучне серцебиття.

– Носитися зі мною, не входить до твоїх обов'язків. Ти не пам'ятаєш, але був момент, коли ти врятувала мені життя.

– Яким чином?

– Колись розповім.

– Це Ви сплатили пісню?

– Хто тобі сказав?

– Я бачу це по Вашим очам.

– А що ще бачиш? – Бонс наблизився до її обличчя буквально завмерши в пару сантиметрах.

– Брати мене не було потреби, – відповіла хрипким від хвилювання голосом.

Він мовчки взяв її обличчя за підборіддя, та через очі здавалося заглянув, прямо в душу. Сірість його очей накрила крижаною хвилею, що перебила всі ритми дихання.