Варто очікувати пліток.

У квартирі все закипіло, масажист, візажист, майстер манікюру, спеціаліст по роботі з волоссям і навіть гуру з чайної церемонії, яка заварила божественний тонізуючий напій. Вже о четвертій годині перед друзями предстала просто лялькова Шарлотта, тривожно зиркаючи на подарунок Бонса.

Б’юті-майстри поїхали, настав час одягати сукню та поглянути в очі своєму минулому. Руки тремтіли, серце шалено колотилося не маючи змоги приборкати спогади, які забувся мінливий розум.

– Мені пощастило, що ти поруч. Дякую, Деббі, – казала Шарлі одягаючись, спеціально відвернувшись від дзеркала.

– Притримай волосся, люба, я посаджу її на місце. Вона мов по тобі пошита. В Бонса гарний окомір.

– Ти ж знаєш, що він прискіпливий та уважний, – сумна посмішка в передчутті наступного моменту, рвала душу подрузі.

Дебора узяла її за руки та дивлячись в очі запитала:

– Ти дійсно готова побачити себе?

– Так, я готова!

– Тоді зроби це. Раз, два, три, давай!

Доля хвилини і Мей різко повернулася до дзеркала. Приголомшливе вбрання, що ідеально підкреслювало її фігуру, не могло не притягувати погляд попри всі перестороги. Шовкова, сяюча шкіра, яскравий смарагдовий макіяж, витончена зачіска з вилизаними до глянцю хвилями.

«Я приголомшлива», – думала, розглядаючи власне віддзеркалення.

Останнім штрихом стали величезні сережки зі справжніми смарагдами, що Паулс привіз нещодавно із запискою:

«Побачив їх і не зміг собі відмовити у подарунку для тебе. Твій нестерпний бос».

– Ти неймовірна. Смарагд спроможний очищати розум від зайвого, так казала моя бабуся. Тож відпочинь сьогодні без своїх тарганів. Час. Час виходити, міс Мей! – мовила Деббі, побачивши повідомлення від Раяна. – Бонс уже прибув.

Двері парадного відчинилися і погляду Еріка представилася його розкішна супутниця. Чоловік намагався триматися, але його сяючий погляд демонстрував захват та задоволення.

– Доброго дня, Шарлотто! Ти неймовірна! – неспішно цілуючи руку дівчині, мов навмисно розтягуючи цю хвилюючу мить.

– Дякую, Еріку, за те що Ви зробили задля цього: за цю чудову сукню, прикраси, команду майстрів, вони просто чарівники.

«Чорт, серце зараз, або вистрибне з грудей, або заклякне навік. Дихай, Мей, дихай!»

– Головне для майстра це матеріал. Неможливо заварити смачну каву з неякісних зерен. Чи не так?

Шарлі зашарілася та посміхнулася, боязко поглянувши на співрозмовника. Бонс галантно відкрив перед нею дверцята авто, стиха промовивши:

– Поїхали?

– Так, звичайно.

В дорозі повисла некомфортна усім тиша і перервати її насмілилася Шарлотта, помітивши, як бос смикає метелик на шиї.

– Ви добре почуваєтеся, Еріку? У вас стомлений вираз обличчя.

– Все добре, – він узяв її за руку, злегка посміхаючись. – Ти поруч, а отже все чудово. Ти й не уявляєш, як виручила мене сьогодні.

– Хіба я могла відмовитись? – усміхнулася Шарлі, але радже з жіночою ніжністю ніж з веселощів. – Я готова рятувати Вас за будь-яких обставин, цілодобово.

«Шарлотто, ти з'їхала з глузду таке казати? Не дивись, не дивись ти так на нього!»

– Дякую, це дуже багато вадить, мати таку людину як ти. Ти мені більше, ніж асистент, ти ж знаєш про це.

«Що, що я маю знати? Я лише твій асистент і може трохи друг».

У дзеркалі заднього виду пильно підглядали цікаві очі водія.

– Рай, ти б на дорогу хоч зрідка дивився, – Ерік підморгнув, і хлопець зніяковів.

– Вибачте, містере Бонс! Більше не повториться.

«Чому я так дивно почуваюся? Чому боюся зайвий раз подивитись на нього? Я ніколи нікого так не боялася, як його і водночас не прагнула допомагати, як йому. Я ніколи так не почувалася. Я ніколи так не боялася чужих дотиків та слів, а тут від його руки завмирає серце. Що кається?»

– Шарлотто, ти мене чуєш? – запитав Бонс, легенько похитуючи плече дівчини, що застрягла у своєму світі. – Ми прибули.

Величезна заміська будівля готельно-ресторанного комплексу нагадувала садибу аристократії минулого віку, загублену в буйній зелені.

– Чому не сказали, що Ви головний організатор вечора? – підіймаючись довгими сходами до центрального входу, під руку з Бонсом, запитала Шарлотта.

– А що б це змінило?

– Я б допомогла.

– Ти й так багато мені допомагаєш. Лотті, ти надто цінна, щоб заганяти тебе до граничного стану. Облишмо цю тему. Ми прибули одні з перших, це чудово. Зараз наша основна робота вітати гостей та посміхатися перед камерами. Он і преса приїхала.

З приміщення зустрічати сина з помічником вийшла місіс Бонс під руку з доволі дорослим чоловіком у розкішному оксамитовому костюмі.

– Мамо, дядько Бен! – Ерік буквально змінився на обличчі, міцно обійнявши чоловіка. –  Я так радий, що ти доєднався до нас.