XXIV Запрошення

– Деб, він так і сказав: «Припини вживати стільки ванілі. Вона посилює ефект».

Дівчата сиділи на кухні Мей попиваючи заспокійливий час, принесений Деборою.

– Як ти кажеш, його звали?

– Олівер, прізвище на «М», чи на «Б» починається. Але він його не назвав повністю.

– Пам'ять у Вас, міс Мей, просто кошмарна. Незнайомців які знають хто ти і звідки треба запам’ятовувати. Хто знає, що він за тип. Але більше мені цікаво, що він мав на увазі про аромат. Ти могла б розпитати, а не дати йому втекти.

– Я себе дивно почувала, не могла дати раду думкам.

– Так-так, з цього місця детальніше, що ти відчувала?

– Було душно, перед очима розмивало і наче сипалися дрібні блискітки.

– Ти була з браслетом? – подруга напружено відклала горнятко із напоєм.

– Я завжди його ношу.

– Тоді поруч не міг бути дух. Я трохи не розумію куди цей Олівер хилив. В тебе проблема з хлопцями? Я думала тимчасова самотність це твоя позиція.

– Ні, тобто так, як не хочу поки стосунків.

– От. Ти завжди у центрі чоловічої уваги, на твоєму місці хоче бути певно кожна друга.

«Ой, Деббі, не думаю. Зовсім не думаю».

Робочі будні навалилися на Шарлотту купою справ, які після відпустки було геть складно систематизувати, не те щоб виконувати. Бонс доволі дивно себе поводив і те й діло, що намагався делегувати якусь частину роботи свого помічника комусь іншому. Навіть на більшість зустрічей, де потрібно було його супроводжувати в якості «автоматичного записничка», брав Стегер, а не її. По випічку, чи обіди ганяв власного водія, взагалі не залучаючи її до даного питання. Організацією нарад та зустрічей, вона займалася тепер з двома, трьома помічниками.

«Що він такий добренький став? Певно моя амнезія його налякала. Чи він просто уникає мене? Треба з’ясувати».

Всього за місяць праці до неї повернулася і робочий ритм, і втомлений вигляд, попри всі намагання Бонса полегшити їй життя. Всі ці: занеси-принеси, незабудь-запам'ятай, виклич-поклич, напиши-роздрукуй, подзвони-розкажи, простеж-розпиши, зніми, оплати, віддай, порахуй, почекай – вони щоп’ятниці валили її з ніг, в передсмаку вихідного.

Привиди зникли мов і не було, разом із моторошними думками та нікому непотрібним аналізом ситуації. Від постійних міркувань користі не було, тому Шарлі обрала тактику «жити далі», перегорнувши у забуття сторінку з інцидентом в кімнаті, своєю новою втратою пам’яті та дивно водою з Італії. Туди ж у зону «поза увагою» закинула дивну поведінку шефа, який став надто неговірким та ще більше відлюдним, і намагалася запхати зустріч з диваком Олівером, хоч Дебора не давала їй спокою з його персоною.

– Доброго ранку, Мей! Твої синці скоро шпаклівкою заклеюватимемо, – Дебора зайшла до кабінету Шарлотти тримаючи у руках ванільне тістечко. 

– І тобі доброго ранку, Деб. Немає нічого кращого, ніж чути компліменти зрання. Я просто невдало нафарбувалась. Це мені? – зареготала Шарлотта, забираючи смаколик з рук подруги.

– Довго сиділа з ним учора? Давно ви так не затримувалися

– Скажу тільки, що прийшла додому о другій ночі.

– Хоч закінчили?

– Так, бос задоволений, мов слон.

– Ще б. До речі про слона. Тобі не здається, що він дивний якийсь?

– З чого таке питання? Він завжди дивний.

– Я про вентиляцію. Знаєш, якби у мене в кабінеті була неправильно полагоджена ​​вентиляція, яка тягне повітря із сусідньої кімнати, я б з цим щось робила. Ще й із таким нюхом.

– Йому ніколи цим займатися.

– Ти так кажеш, ніби він сам буде її лагодити. Варто лиш тобі натякнути.

– Мені особисто байдуже, його справа. А тебе чого це так хвилює?

– Я думаю це не просто так.

– І навіщо це йому?  

– Не знаю навіщо, але нутром чую. Проїхали, анаконда Сюзанна повзе, – захихотіла Дебора.

– Доброго ранку! – велично промовила Стегер, зайшовши в кабінет. – Маєш поганий вигляд, Мей. Не довго ще простягнеш.

– Не хвилюйся за мене, я стійка.

– Еріка повинна супроводжувати вродлива жінка, а ти втрачаєш обличчя з кожним днем. Це навіть бос помітив.

– Зате я не втрачаю гордість, вішаючись йому на шию, – відповіла, відклавши тістечко на стіл.

– Поменше солодкого, люба, бо й фігуру втратиш. А Ерік до речі зовсім не проти моїх знаків уваги. Подумай, чому ж тепер я виходжу з ним у світ. На відміну від тебе, я вмію подати себе, мої манери на вершині.

– Можливо воно й так, але з поведінкою в колективі у тебе явна проблема, – кинула Дебора, стримуючи гнів мов шаленого пса.

– Домінго, той хто зустрічається з простим водієм мовчав би.

– Раян охоронець, в першу чергу, – сказала Шарлі, заступивши Деббі собою. – І їх стосунки всяко краще за твою надуману схильність боса до тебе. Чого явилася зранку в мій кабінет і прискаєш отрутою?