XXIII Зрада свідомості

– Шарлотто! – далеко долинав чоловічий голос. – Шарлі, ти мене чуєш?

– Еріку? – тихо прошепотіла дівчина.

– Так, дівчинко, це я.

– Ти поруч?

– Звичайно, мила, я з тобою. Можеш розплющити очі?

Але відповідь не пролунала. Свідомість знову зрадницьки покинула дівчину, бажаючи перепочити від швидкоплинної реальності. Як виявилось після пробудження повторився напад, який не турбував її довгі роки. Під час розмови з Еріком з’ясувалося, що останні пів року життя випали з пам’яті, як уже траплялося раніше, та причин, чи пояснення знову ніхто назвати не міг.

– Як я знову могла забути? У зв'язку із чим рецидив? – розгублено запитувала Шарлі у лікаря Кабо.

– Люба, я спостерігаю тебе вже довгий час, але з причин можу назвати лише перевтому. Твій мозок блокує ту інформацію, яка, на його думку, призвела до перевантаження,

– Тоді я мала б забути Бонса взагалі, з першого дня знайомства, – посмішки торкнулися обличчя обох жінок.

– Розумію. Причиною міг стати також шок, чи сильний стрес.

– Але що мене могло так шокувати? Дебора сказала, що знайшла мене вдома на дивані.

– Не знаю. Мені шкода, але відновити спогади буде дуже важко. До того ж пам'ять після попереднього провалу так і не повернулася, на скільки я розумію.

– Частково, хоча певно то більше емоційна пам’ять заснована на розповідях рідних. Я вже і сама не знаю, що саме згадала, і чи згадала взагалі згадала бодай щось. А якщо я й надалі почну забувати?

– По-перше, я рекомендувала Бонсу дати тобі відпустку, щонайменше на місяць. По-друге, гадаю варто навідати твого лікаря у Хантінгтоні.

– А хто буде замість мене? Ні, мені не можна у відпустку.

– Тобі не можна так багато працювати. Бачиш до чого призвело твоє недбальство про власне здоров’я?

– Але Еріку без мене буде важко.

– А як ти геть працювати з ним не зможеш, йому стане легше?

Суперечка з цієї ж теми тривала і поза межами лікарняної палати:

– Містере Бонс, я готова працювати далі, я добре себе почуваю, тому…

– Тому у Хантінгтон тебе відвезе Паулс.

– Але я не хочу у відпустку.

– Не переживай, відпустка буде добре оплачуватися…

– Я не завершила купу справ, – не дослухавши чоловіка, –  я зараз не поїду додому.

– Місяць, Шарлотто, і ні слова у відповідь чути не хочу.

– Але.

– Та що з тобою не так? В чому проблема перепочити? Не хочеш у Хантінгтон залишайся у Нью-Йорку, Раян відвезе тебе до твого лікаря і привезе назад. Але в стінах компанії я тебе бачити не хочу.

– Ви насильно відправляєте мене у відпустку, це не законно.

– А так розмовляти з босом? Я зараз звільню тебе за неповагу та суперечку. Я з тобою єдиною стільки панькаюся, але й моєму терпінню може настати кінець.

Дівчина надулася й зібралася мовчки покинути кабінет начальника.

– Чорт! – видихнув Ерік, спішно підійшов до помічниці, обережно узяв її за лікоть зупиняючи: – Ти добряче перелякала нас усіх. Без тебе мені буде непереливки, але Домінго впорається. Я хочу, що ти відновила сили і повернулася до мене в бадьорому настрої й доброму здоров’ї. Розумієш? Я виснажив тебе морально та фізично і не можу собі цього пробачити.

– Але я не почуваюсь виснаженою.

– Я знаю про що кажу, бо пам’ятаю за нас обох.

Ця фраза поціливши у саме серце, змусила Шарлотту буквально заклякнути від болю та шоку.

«Я знаю, якої сили було твоє кохання, бо пам'ятаю за обох… Боже, те саме казав Дін у моєму сні».

– Шарлі? Ти як?

– Я? Я добре. Певно Ваша правда, мені дійсно варто перепочити.

– Я не пробачу собі, якщо з тобою щось трапиться, – у пом’якшеному буденному погляді майнула тінь смутку. – Благаю, бережи себе, коли мене не буде поруч.

 – Я-я, берегтиму.

«Я щось важливе пропустила, точно це не просто так, це не випадковий збіг, не випадковий Еріків погляд та слова».

– От і славно, – Бонс відпустив асистентку і відійшов крок назад.

– Еріку, за останні пів року було щось таке, про що мені варто дізнатися?

– Не хвилюйся, з моєю участю ти забулася всього декілька наших сварок. Але ти вправно надолужуєш забуте.

– Добре, як так.

– Ти про що?

– Забудьте і дякую, що дбаєте про мене.

Піймати Бонса на брехні було нереально, але Шарлотта відчувала подвійне дно у його словах, не маючи повноважень докопатися до істини.

  Звістка про приїзд Мей додому буквально сколихнула Хантінгтон, завдячуючи Дрю. Весілля наприкінці травня не могло обійтися без кращої подруги і майбутня наречена не абияк раділа новині: