Запхнути б тобі цілий лимон...

– Містере Бонс, Ваші мафіни з яблуками.

– Я просив, шоколадні, – заплющивши очі спокійно промовив чоловік.

– Я ж записувала. Ви просили…

– Будь надалі уважнішою, Шарлотто, – поглянувши на дівчину з-під лоба.

– Добре, містере Бонс! За пів години будуть шоколадні мафіни. Вибачте за затримку.

– Вже не хочу мафінів. Можеш бути вільна!

***

– Ваша кава!

– Я просив подвійне еспресо, – невдоволено відсуваючи чашку.

– Ви сказали каву, як завжди.

– Твоє завдання було перепитати мене, яку каву мені нести, може я хотів каву, як готувала Дебора.

– Я виправлюся, містере Бонс! Яку каву вам принести зараз?

У погляді чоловіка звелася льодяна скеля.

– Зроби мені, будь ласка, зелений чай, як завжди.

– З лимоном, як завжди?

– Хіба я говорив про лимон?

– Ні, вибачте, містер Бонс, – Шарлі опустила очі вниз.

«Запхнути б тобі цілий лимон до рота, щоб жував і не морочив голову. Роботи по горло, то ти ще зі своїми примхами. Хто тобі так зіпсував настрій?»

***

– Раян привіз Вашу краватку. Можу її принести?

– Вже не треба, я заїду додому.

«Щоб тобі! Якого чорта водій туди їздив?»

***

– Шарлотто, я ж просив тебе внести зміни до моєї промови, – губи чоловіка склали напружену пряму лінію.

– Я внесла корективи, – простягаючи руку за бордовою папкою з промовою.

– Я ж виправив учора тобі. Де ці правки?

– Містере Бонс, я все виправила згідно з Вашими виправленнями.

– Ти завжди зі мною сперечатися будеш?

– Вибачте, містере Бонс.

– Забери рядок, де йдеться про екологію. Ця тема підіймалася минулого разу.

– Але ж Ви її вчора самі дописали...

– Шарлотто! – глибоко видихнув, випускаючи пару. – Коли сказано «прибрати», ти маєш мовчки йти і виконувати.

– Зрозуміло!

– Цей бордовий колір дешевить. Купи нову папку з глибшим відтінком. Мені її у руках тримати на публіці.

– Буде зроблено.

– Можеш іти! Промову занесеш після обіду. О, і ще вибери подарунок п'ятирічній дівчинці. У дочки друга день народження.

– Добре! Що дівчинка полюбляє? – роблячи замітку у блокноті.

– Іграшка має бути не для рухливих ігор. Нехай це буде гарна лялька, або на власний розсуд. Подумай сама, здивуй мене.

– Ціновий діапазон подарунка?

– Необмежено.

– Добре, до вечора зроблю.

– Було б непогано, щоб подарунок був принесений мені разом із промовою.

– Я до обіду не встигну.

– У тебе ще є ціла година обіду. Іди!

Трохи більше, ніж за рік, Шарлотта звикла до його непередбачуваних витівок і навіть інколи могла прорахувати його наступні дії. Не зважаючи на все, поза робочими моментами Ерік бував частенько милим. Навіть його прискіпливість та дитячий егоїзм втрачала силу перед втомленою, німою посмішкою у вечір п’ятниці.

Робота була не з легких. Доводилося часто працювати вихідними та затримуватись до пізньої ночі. Вона лише раз була у батьків й буквально не мала часу на особисте життя, чи дружбу з кимось поза роботою. Зате не було часу на сум, похмурі думки, чи на нові проблеми, в які вона любила раніше встрявати. Робота стала її життям віртуозно зачинивши двері у минуле.

Бонс став її сім'єю. Вона розуміла, що без неї він не впорається, і це гріло душу. Нехай чоловік часто бурчав, сердився, різко змінював гнів на милість, нехай був непередбачуваним, як цунамі, але тільки в його персоні поєднувалися небезпека, примхливість, неймовірна гора клопоту та глибинний душевний спокій. Він став її стіною, надійною опорою за якою затишно й добре пори все. Часом хотілося послати його до біса, але замість цього спокійно говорилося: «Так, містере Бонс!». А потім, з вже не з таким спокоєм пилося вдома вино й іноді бився посуд.

«І чому я терплю все це? Ось піду звільнюся і щоби, що хочеш. Чортів диктатор. Ненавиджу коли ти такий, задушила б тебе твоєю ж краваткою», – але зайшовши до його кабінету лунали нові звіти про виконану роботу й записувалися нові завдання.

Шарлотта бачила у ньому раціональність, точність, своєрідну розміреність, й навіть доброту, яку він ховав за маскою трохи ненормального, злого начальника. Вона вірила, що це гра, щоб ніхто не намагався влізти йому в душу чи завдати клопоту. І нехай Бонс доводив її до білого жару, але працювати на нього було причин набагато більше, ніж хороша зарплата і дах над головою.