– Шарлотто!?
– Донован? Якого чорта?
«От чому, чому це саме він? Нащо мені ці випробування та зраночку раніше?»
– Я... Я так радий тебе бачити.
– Ти дивишся, куди йдеш? Хоч не сильно забився?
До пари підбіг Раян, панічно зиркаючи на кінцівки збитого хлопця, обличчя якого осяяла усмішка, а погляд повністю був прикутий до Шарлі. Водій зрозумів, що швидше за все вони знайомі, й трохи внутрішньо засвоївся, запитуючи:
– Містере, з Вами все гаразд?
– Гаразд, але ти міг би їздити обережніше.
– Коліне, ти теж міг би не вибігати під колеса. Тут порушення з твого боку, що на тебе найшло?
– Я вибачаюсь, – продовжив Раян, – і можу запропонувати…
– Нічого не варто пропонувати. Руки, ноги цілі, перехід у цій зоні заборонено, не панькайся з ним. Підвестися можеш, жертва?
– Яка ти стала різка, це щось новеньке. Так, можу. Мені пощастило зустріти тебе, я стільки хочу сказати.
– Не можу розділити твою радість. Підводься вже.
Раян намірився допомогти хлопцеві підвестися, але той у притаманній для себе зверхній манері відмовився.
– Раяне, зачекай, будь ласка, в машині, – дівчина привітно посміхнулася розгубленому водієві.
«Ну ось, зіпсовано не лише мій день».
– Шарлі, я переїжджаю у нашу квартиру.
– То більше не наша квартира і навіть не моя.
– Може варто подумати над цим питанням? Нам же було так добре разом.
– Облиш цю зарання провальну тему. Нас більше немає. Я запізнююсь на роботу, тому вибач, але маю їхати.
«Не дивись так, прошу. Мені важко далася твоя зрада. Не хочу, не хочу й згадувати усе, не впускатиму в спогади той біль та бруд».
– З ним? Ти поспішаєш з цим намарафечиним?
– Це водій, Коліне. Тебе не повинно турбувати з ким я їду і куди.
– Я переживаю за тебе, мила. Що тут поганого?
«Коли спав з Даяною, теж про мене турбувався?»
– Можеш більше не переживати, я про себе добре піклуюсь.
– Нова зачіска дуже тобі пасує і цей діловий стиль. Не міг ніколи подумати, що жінка може так сексуально виглядати у подібному одязі.
– Коліне! – позаду почувся голос Ліама. – Шарлі?
– Привіт, Лі! – зраділа дівчина, обіймаючи хлопця. – Рада тебе бачити.
«Як добре, що ти тут. Хоч легше буде здихатися Коліна».
Відразу нахлинули спогади з присмаком меланхолії. Усмішка на її обличчі щира і сумна, квітнула усіма барвами втраченого минулого.
– Навзаєм, Мей. Ти так змінилася, стала такою діловитою. Тобі дуже личить новий стиль. Твоя тачка?
– Робоча. Але вірю і собі колись таку куплю, – засміялася дівчина.
– Ти цілеспрямована леді, обов’язково купиш.
– Міс Мей, ми запізнимося, – втрутився Раян, відчинивши пасажирське вікно.
– Що ж біжи, коли міс Мей уже кличуть, - Ліам ще раз обійняв колишню колегу. – Приходь до нас. Ти ж не чужа. Не варто нас тепер цуратися, команда сумує за тобою.
– Дякую Лі, я теж за вами усіма сумую. Передавай хлопцям великий привіт. Я обов’язково якось зайду на виступ, та не тепер. Мені потрібен час, щоб відійти від того що сталося і того що зараз відбувається. Нова посада, купа обов’язків, ти й сам розумієш, не час відпочинку.
– Розумію.
– Шарлі, благаю, прийди на ці вихідні, – тихо мовив соліст.
– Коліне, тобі теж потрібен час. Насамперед він тобі й потрібен.
– Мила, я...
– Коліне, нічого неможливо повернути. До зустрічі, хлопці. Я обов'язково зайду в гості, коли прийде час.
Вона швидко побігла до машини.
«Нащо він вибіг на дорогу? Чорт! Чорт! Чорт! Мені не можна думати про нього. Не можна розклеюватися. Я перегорнула цю сторінку, порвала, викинула. Боже, зітри його з мого серця і думок. Зітри цей біль».